Dziś zapraszam Państwa do wysłuchania rozmowy z Sergijem Petliukiem.
To ukraiński artysta. Mieszka i pracuje we Lwowie. Pan Sergij zajmuję się malarstwem nowoczesnym, tworzy wideoinstalacje. Jego twórczość była prezentowana na wielu wystawach indywidualnych oraz zbiorowych w Ukrainie i za granicą.
Więcej o swojej twórczości opowie sam Sergij Petliuk.
Sergij Petliuk: Zajmuję się głównie sztuką medialną, czyli tworzę wideo instalacj, a większość prac jest w jakiś sposób zaangażowana społecznie lub politycznie. Staram się jednak pracować z tym tematem w sposób pośredni, tak aby nie był to jakiś plakat, który od razu narzuca widzowi jakiś pomysł. Takich metaforycznych posunięć staram się szukać w swoich pracach. Moje prace, jak widać, zabierają przestrzeń, na której się znajdują, a jednocześnie chwytają widza, który w tę przestrzeń wchodzi
Anna Kovalova: Skąd wziął się taki styl?
Sergij Petliuk: Bardzo trudno jest odpowiedzieć na to pytanie. Skończyłem Lwowską Akademię Sztuk Pięknych, właściwie malarstwo monumentalne, ale potem uświadomiłem sobie, że malarstwo jako narzędzie nie wystarczy, abym mógł opowiedzieć o tym, co chcę opowiedzieć. Zacząłem szukać i te poszukiwania, które trwały tam przez wiele lat, doprowadziły mnie do wiedeoinstalacji i na razie wydaje mi się, że jestem w tym dobry.
Sztuka mnie nadal najbardziej zaskakuje, jakby to powiedzieć, czuję się w tej dziedzinie wyjątkowo dobrze, czerpię przyjemność z pracy.
Anna Kovalova: A może Pan powiedzieć, jaki był los ukraińskiego artysty przed rozpoczęciem inwazji na pełną skalę i po niej?
Sergij Petliuk: Oczywiście, jest to trudne pytanie. Myślę, że nie tylko ja, ale także 99% ludzi pracujących w kulturze, mówię obrazowo, zatrzymali swoją twórczość w pierwszych miesiącach wojny. Bo to był szalony szok i wtedy chodziło o przetrwanie, o pomaganie innym, czyli o zupełnie inne rzeczy. Oczywiście niewiele uwagi poświęcono sztuce, ale wiemy, że wszystkie wydarzenia, które miały miejsce w ciągu ostatnich 1,5 roku i które będą miały miejsce dalej, kumulują się i czy ty chcesz czy nie chcesz później się nad tym zastanawiasz. Nie tylko ja, jeśli wziąć pod uwagę ukraińskich artystów, wszyscy już zaczynają pracować z tym tematem, z tym bólem, jak tylko się da i ja myślę, nadchodzące lata będą czasem stworzenia bardzo mocnych dzieł, bardzo mocnej sztuki.
Anna Kovalova: Nad czym Pan teraz pracuje?
Sergij Petliuk: Moje najnowsze prace są w całości poświęcone wojnie. Nie mogę teraz myśleć o niczym innym, nie mogę nic innego stworzyć.
Anna Kovalova: Co to za prace? Może Pan o tym powiedzieć?
Sergij Petliuk: To dwie prace, które pokazałem w Paryżu. Jedna nosi tytuł „Fragmenty rzeczywistości”, pracę tę zadedykowałem mojemu poległemu towarzyszowi, ukraińskiemu filozofowi Jewhenowi Halewiczowi, a druga nosi tytuł „Pamiętając o nieskończoności”. Są to także instalacje wideo, duże, i można je zobaczyć np. na mojej stronie.
Anna Kovalova: A co Pan jeszcze planuje zrealizować? Jakieś inne nowe projekty?
Sergij Petliuk: Tak, mam całkiem sporo pomysłów, marzeń, przemyśleń, ale jak widzieliście, moje prace są dość skomplikowane technicznie i ich tworzenie i produkcja zajmuje mi kilka miesięcy. Dlatego też od pomysłu do zaprezentowania prac może minąć nawet rok, więc teraz mam kilka pomysłów, ale jeszcze nie wiem na pewno, kiedy wcielą się w życie.
Anna Kovalova: Proszę powiedzieć nam o pracy prezentowanej na wystawie „Ukraine! UNMUTED”
Sergij Petliuk: Praca ta nosi tytuł: „Kiedy mgła się rozwieje” i powstała w 2018 roku. Wydaje mi się, że teraz jej pomysł nabrał nowego znaczenia, począwszy od początku wielkiej wojny na Ukrainie. Ta praca opowiada o strachu, o tym, na ile człowiek jest istotą, która wydaje się silna, a z drugiej strony, jak słaby jest. Życie ludzkie jest kruche, jak widać w tej przestrzeni znajdują się rozległe wieże przypominające z jednej strony latarnie morskie, z drugiej wieże więzienne, a także wieże myśliwskie, a tę pracę właściwie nazywa się „gdy mgła się rozwieje”. Opowiem zabawną historię związaną z tą pracą. Mam znajomego myśliwego i raz w życiu zgodziłem się pójść z nim na polowanie. Trzeba było wyjść nocą, po zmroku, wejść na taką wieżę i poczekać na pierwsze promienie słońca. Widziałem ten niezwykły krajobraz, kiedy pojawiły się pierwsze promienie słońca i rozwiała się gęsta mgła, a potem myśliwi zaczęli strzelać do ofiary, której nawet nie widziałem, słyszałem tylko strzały, ale było to coś, co wydawało mi się hipnotyzujące, piękne i przerażające. Ta praca właściwie polega na tym, że ofiara czeka na nowy dzień i czeka, aż mgła się rozwieje, ale jednocześnie spodziewa się, że myśliwy może w nią wpaść, czyli jest taki stan, kiedy ciągle czekamy, aż wydarzy się coś strasznego i tak naprawdę wydaje mi się, że po 24 lutego wszyscy jesteśmy trochę w stanie takiego oczekiwania, czyli nie wiemy, czy rakieta wleci w nasz dom dzisiaj, jutro i to cały czas na granicy szaleństwa. Czekanie na coś, czekanie każdego ranka i ponowne czytanie wiadomości rano, co wydarzyło się w nocy. Właściwie o tym jest ta praca, o strachu i o tej niezrozumiałości.
Anna Kovalova: Można powiedzieć, że w 2018 roku wykonał Pan pracę, która jest istotna teraz dla Ukraińców.
Sergij Petliuk: Właściwie robiłem tę pracę z myślą o latach 90., to znaczy mówiłem o kryzysie czasów, gdy Ukraina uzyskała niepodległość, i tych, jak je nazywamy, dzikich, czarnych lub ciemnych lat dziewięćdziesiątych. Kiedy też nie było jasne, co stanie się następnego dnia, ale teraz ta praca sytuuję się w innych kolorach i innej rzeczywistości.
Prace Sergija Petliuka można oglądać na wystawię „UKRAINE! UNMUTED” w Galerii Białej w Lublinie do 10 listopada.
Na dziś to wszystko a ja się z Państwem żegnam. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. pinchukartcentre.org
_______________________________
А зараз україхнською мовою.
Вітаю, біля мікрофону Анна Ковальова
Сьогодні запрошую вас послухати розмову з Сергієм Петлюком.
Це український митець. Живе і працює у Львові. Пан Сергій створює відеоінсталяції. Його роботи були представлені на багатьох персональних та колективних виставках в Україні та за кордоном.
Детальніше про свою творчість розповість сам, Сергій Петлюк.
Sergij Petliuk: Я займаюся здебільшого медіа мистецтвом, тобто я створюю відео-інсталяції, відео і більшість робіт є так чи інакше соціально чи політично заангажовані, тобто я працюю з цією тематикою. Я стараюся працювати з цією темою не на пряму, щоб це не був якийсь плакат, який глядачеві нав’язує одразу ідею. Я пробую шукати якісь такі метафоричні ходи в своїх роботах. Мої роботи є часто, як ви бачите, імерсивні. Вони захоплюють територію в яких вони знаходяться і водночас захоплюють глядача чи глядачку, які заходять в цей простір
Anna Kovalova: Чому вибрали такий напрямок?
Sergij Petliuk: Дуже складно відповісти на це запитання. Я закінчив Львівську академію мистецтв і власне закінчив монументальний живопис але потім я зрозумів, що живопис, як інструмента для мене недостатньо, щоб розказати про те, що я хочу розказати. Я почав шукати і ось такі пошуки, які тривали там протягом багатьох років привели мене до медіа і на разі цілком, мені здається, добре орудую цим інструментом.
Мистецтво мене найбільше дивувало і дивує до тепер і я в ньому, як би це сказати надзвичайно прекрасно себе почуваю в цій сфері, я отримую насолоду від роботи і тому так.
Anna Kovalova: А можете розказати яка доля українського митця була до початку повномасштабного вторгнення і після
Sergij Petliuk: Звичайно це складне питання. Я думаю, це не тільки, а і 99% людей культури, якщо так дуже образно взяти, поставили на паузу творчість в перші місяці. Тому що це був шалений шок і тоді йшлося про виживання, про допомогу іншим, тобто про зовсім інші речі. Звичайно, що про мистецтво мало думалось, але все рівно всі ті події, які відбулися за ці 1,5 роки і які відбуваються далі, вони накопичуються і хочеш ти чи не хочеш ти потім рефлексуеш. Вже не тільки в мене, якщо брати зріз українських художників, вже всі починають максимально працювати з цією темою, з цією біллю і як на мене, то в найближчі роки буде час народження дуже сильних робіт, дуже сильного мистецтва.
Anna Kovalova: Над чим ви зараз працюєте?
Sergij Petliuk: Останні мої роботи всі про війну. Так чи інакше я вже цього року створив дві нові роботи і вони присвячині війні. Я про інакше зараз не можу думати, про інакше не можу творити.
Anna Kovalova: А що це за роботи?
Sergij Petliuk: Це дві роботи, які я показував в Парижі. Одна називається «Уламки реальності» цю роботу я присвятив свому загиблому товаришу, українському філософу- Евгену Галевичу і інша називається «Запомнюючи бескінечність » . Це теж є відеоінсталяції, великі, імерсивні і можна їх побачити на моєму сайті, наприклад.
Anna Kovalova: А що ще плануєте зреалізувати? Маєте думки щодо інших проектів?
Sergij Petliuk: Так, в мене є досить багато ідей, мрій, думок, але, як ви бачили, мої роботи досить технічно складні і в мене на створення, виготовлення робіт йде кілька місяців. Тому від ідеї до представлення роботи може бути й до року часу, тому зараз в мене є кілька ідей, але коли вони втіляться в реальність я ще точно не знаю.
Anna Kovalova: Розкажіть про роботу, яка представлена на виставці «Україна! Увімкнено»
Sergij Petliuk: Ця робота називається: «Коли розвіється туман» і вона була створена у 2018 році. Як на мене зараз її ідея набула нового змісту, починаючи з початку великої війни в Україні. Ця робота про страх, про те, наскільки людина є істотою ніби сильною, а з другого боку наскільки вона є слабкою. Людське життя є крихке, як ви бачите в цьому просторі стоять метелаві вежі, які нагадують з одного боку маяки, а з другого боку вони нагадують тюремні вежі, а також і мисливські вежі. Власне ця робота називається «Коли розвіється туман». Я розкажу смішну предісторію цієї роботи. В мене є один товариш- мисливець і я один раз в житті погодився з ним поїхати на полювання. Треба було виїзжати вночі, затемна, залазити на таку вежу і чекати перших променів сонця. Я побачив цей надзвичайний пейзаж, коли перші промені сонця з’являлись і розвіювався густий туман і тоді мисливці почали стріляти здобич, яку я навіть не бачив, я тільки чув постріли, але це було щось, як на мене заворожуюче, красиво-страшне. Власне про це йдеться в цій роботі, що здобич чекає нового дня і чекає коли розвіється туман, але водночас вона очікує, що в неї може попасти мисливець, тобто це такий стан, коли ти весь час в очікуванні того, що може щось статися страшне і власне, мені здається після 24 лютого ми всі трошки в стані такого таргет поінту, тобто ми не знаємо чи сьогодні/завтра прилетить в наш будинок ракета і оце от весь час таке на межі з божевіллям. Вичікування чогось, вичікування кожного ранку і перечитування зранку новин, що сталося за ніч. Власне про це робота, про страх і про ось цю незбагненненність.
Anna Kovalova: Можна сказати, що ви в 2018 році зробили роботу, яка актуальна для Українців сьогодні.
Sergij Petliuk: Я власне цю роботу робив з оглядкою на 90-ті роки, тобто мені йшлося про ось цей злам того часу, коли Україна стала Незалежною і ось ці, як в нас їх називають дикі чи чорні чи темні дев’яності. Коли теж не було зрозуміло, що буде наступного дня, але зараз ця робота заграла, можна сказати в лапках іншими барвами і іншими сенсами.
Роботу Сергія Петлюка можна побачити на виставці «УКРАЇНА! УВІМКНЕНО» у Галереї Białej у Любліні до 10 листопада.
На сьогодні це все. Дякую за увагу біля мікрофону була Анна Ковалова.
