Anna Kovalova:
Każda piosenka może stać się ostatnią. Twórczość w czasie wojny. Witam przy mikrofonie, Anna Kovalova.
——–
Oleksandr Sydorenko, znany jako Fozzey, jest jednym z najbardziej rozpoznawalnych ukraińskich artystów. Muzyk, autor książek dla dzieci, założyciel fundacji, wolontariusz.
Poznałam go w Lublinie, kiedy zbierał pieniądze na potrzeby ukraińskiej armii i prezentował swoją książkę pt. „Hupalo Vasyl”. Posłuchajcie autora.
Oleksandr Sydorenko (Fozzey): To jedno z moich hobby. Nie uważam się za prawdziwego pisarza, bo moim zdaniem prawdziwy pisarz to ktoś, kto ciągle pisze i poprawia, a ja po prostu piszę. Ale jeśli jakaś historia do mnie trafia, nie uspokoję się, dopóki nie uznam jej za skończoną. To taki mój specyficzny „zajawkowy żart”, który trwa już jakieś piętnaście lat. Wszystko zaczęło się od piosenki „Hupalo Vasyla”. Podczas przygotowań do premiery teledysku zaczęliśmy być bardziej aktywni w mediach społecznościowych: założyliśmy konto i po prostu żartowaliśmy, jak tylko się dało. Ponieważ przywykłem wyrażać się poprzez tekst, napisałem wtedy jedną bajkę na Instagram. A skoro napisałem jedną – to czemu nie napisać kilku? A skoro było ich kilka – to czemu ich nie wydać?
W zeszłym roku ukazała się moja druga książka, teraz pracuję nad trzecią. Początkowo miała to być trylogia i bardzo liczę na to, że w tym roku w końcu uda mi się domknąć całą tę historię.
Anna Kovalova: Kim jest Hupalo Vasyl?
Oleksandr Sydorenko (Fozzey): To taki superbohater o dość niezwykłej zdolności – powiększa się, kiedy wokół niego dzieje się coś złego. W zwykłym życiu jest milczącym artystą, dość spokojnym, nawet trochę zdystansowanym. Ale gdy tylko coś zaczyna iść nie tak – nagle się zmienia: staje się większy, silniejszy, bardziej widoczny. Wydaje mi się, że w tej postaci jest pewne nawiązanie do ukraińskości. Bo Ukraina, podobnie jak ten bohater, też jakby „rośnie” w trudnych momentach – staje się silniejsza właśnie wtedy, gdy pojawiają się problemy.
Anna Kovalova: Oprócz pisania książek zajmuje się pan także działalnością charytatywną. Ma pan własną fundację.
Oleksandr Sydorenko (Fozzey): Jestem jednym ze współzałożycieli fundacji charytatywnej „Zhurtovani”. Zajmujemy się taktycznymi apteczkami: zbieramy datki, kompletujemy je i bezpłatnie przekazujemy wojsku. Podczas tej trasy mam dwa główne kierunki zbiórek – apteczki oraz bezpośrednią pomoc dla wojska.
A ogólnie w naszej działalności koncertowej takich kierunków jest pięć: apteczki, wsparcie dla wywiadu wojskowego (HUR), a także pomoc dla jednostek, w których służy trzech członków naszego zespołu. To jest teraz nasz główny fokus.
Bo po co dziś ukraińscy muzycy, jeśli nie do zbierania pieniędzy? W tej wojnie walczą zasoby – walczą hrywny, walczą złotówki, walczy euro.
Anna Kovalova: Jak zmieniło się pana życie po pełnoskalowej inwazji Rosji na Ukrainę w 2022 roku?
Oleksandr Sydorenko (Fozzey): Tak, oczywiście – zmieniło się praktycznie wszystko. Byli muzycy – zostali żołnierzami, byli muzycy – zostali wolontariuszami i tak dalej. U każdego ta przemiana wyglądała inaczej, ale dotknęła absolutnie wszystkich. To trochę jak koszmar, który musimy przeżyć do końca. Takie są odczucia.
Anna Kovalova: Ludzie często pytają: jak Ukraińcy są w stanie funkcjonować – tworzyć muzykę, pisać książki – podczas wojny?
Oleksandr Sydorenko (Fozzey): Właśnie przygotowujemy się do wydania albumu – to utwory nagrane już w czasie wojny. I chyba najważniejsze odczucie jest takie, że nie można już niczego odkładać. Jutro może trafić rakieta i pahhh … i wszystko się skończy.
Dlatego jeśli na przykład w nocy wymyślam jakąś nową piosenkę – od razu rozsyłam ją wszystkim, żeby w razie czego miała szansę zostać zrealizowana. To poczucie ciągłej pilności: możesz coś zrobić dziś – to zrób to teraz, bo jutra może nie być.
W naszym zespole z sześciu osób trzy są obecnie w wojsku – czyli połowa. Jeśli dostają przepustkę, to najwyżej na jeden dzień, żeby zagrać koncert. A przecież jako muzycy powinniśmy wprowadzać nowe utwory, rozwijać się – a w tych warunkach jest to niemal niemożliwe. W zeszłym roku zagraliśmy około 40 koncertów i mieliśmy tylko jedną próbę.
To jest strasznie trudne. Wyobraźcie sobie: przyjeżdżają – jedni z rękami po pracy łopatą, inni po broni, jeszcze inni po pracy z dronem – i nagle trzeba wrócić do muzyki, wejść w rytm, grać. Na razie nam się udaje, na tyle, na ile to w ogóle możliwe.
Niestety, są też straty. Na wojnie zginął nasz były harmonijkarz – grał z nami na początku, był sierżantem, poległ pod Charkowem. Zginął też młodszy brat naszego byłego członka zespołu, Dili – podczas swojego pierwszego wyjścia bojowego, również był w obwodzie charkowskim.
I takie wiadomości przychodzą cały czas: ten zginął, tamten zginął… Dlatego to poczucie jest jedno – trzeba się spieszyć, nie zatrzymywać i robić wszystko, co się da, dopóki jest taka możliwość.
Anna Kovalova: Na potrzeby ukraińskiej armii w 2024 roku udało mu się zabrać blisko pół miliona euro. Moim gościem był Oleksandr Sydorenko Fozzey. Dziękuję Państwu za dziś. Do usłyszenia za tydzień, Anna Kovalova.
Fot. nadesłane
______________________________________________________________________________________________________________
А зараз можна прослухати українськоою мовою.
Анна Ковальова:
Кожна пісня може стати останньою. Творчість під час війни. Вітаю, біля мікрофону – Анна Ковальова.
—————
Олександр Сидоренко, відомий як Фоззі, є одним із найвідоміших українських митців. Музикант, автор дитячих книжок, засновник фонду, волонтер.
Я познайомилася з ним у Любліні, коли він збирав кошти на потреби української армії та презентував свою книжку під назвою «Гупало Василь». Послухайте Пана Олександра.
Олександр Сидоренко (Фоззі): Це одне з моїх хобі. Я не вважаю себе справжнім письменником, бо, на мою думку, справжній письменник – це той, хто постійно пише і переписує, а я просто пишу. Але якщо якась історія мені лягає на душу, я вже не заспокоюся, поки не поставлю собі галочку, що її дописав і видав. Такий от своєрідний «прикол», який триває вже років п’ятнадцять.
Почалося все з пісні «Гупало Василя». Під час підготовки до виходу кліпу ми почали активніше рухатися в соцмережах: створили акаунт і просто жартували, як могли. Оскільки я звик виражатися через текст, то тоді написав одну казку для Instagram. А раз написав одну – чому б не написати ще кілька? А якщо вже є кілька – то чому б їх не видати? Минулого року вийшла моя друга книжка, зараз працюю над третьою. Спочатку планувалася трилогія, і я дуже сподіваюся, що цього року нарешті зможу завершити всю цю історію.
Анна Ковальова: Розкажіть про Гупало Василя. Який він?
Олександр Сидоренко (Фоззі): Це такий супергерой, який має доволі незвичну здатність – він збільшується в розмірах, коли навколо відбуваються якісь негаразди. У звичайному житті це мовчазний художник, досить спокійний і навіть трохи відсторонений. Але щойно щось іде не так – він різко змінюється, стає більшим, сильнішим, помітнішим. Мені здається, що в цьому образі є певний перетин із темою українства. Бо Україна, як і цей герой, теж ніби «збільшується» у складні моменти — стає сильнішою, під час негараздів.
Анна Ковальова: Окрім написання книжок, ви також займаєтесь благодійністю. Маєте свій фон. Розкажіть про це детальніше.
Олександр Сидоренко (Фоззі): Я є одним із засновників благодійного фонду «Згуртовані». Ми займаємося тактичними аптечками: збираємо донати, збираємо аптечки, комплектуємо їх і безкоштовно передаємо військовим.У цьому турі в мене є два основні напрямки зборів – це аптечки і пряма допомога війську.
А загалом у нашій гастрольній діяльності таких напрямків п’ять: аптечки, допомога ГУР, а також підтримка підрозділів, у яких служать троє учасників нашої групи. Тому це зараз наш головний фокус. Навіщо ж ще українські музиканти, якщо не для збору коштів? Тому що у цій війні воюють ресурси – воюють гривні, воюють злоті, воюють євро.
Анна Ковальова: Хочу запитати про зміни: як змінилося ваше життя після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році? Чи багато відбулося змін на творчому шляху?
Олександр Сидоренко (Фоззі): Так, зрозуміло, що змінилося приблизно все. Були музиканти – стали військові, були музиканти – стали волонтери і так далі. У кожного ця трансформація відбулася по-своєму, але вона торкнулася всіх без винятку. Це, знаєте, як страшний сон, який ми змушені прожити до кінця. От такі відчуття.
Анна Ковальова: Європейці часто запитують: як українці можуть функціонувати -створювати музику, писати книжки – під час війни?
Олександр Сидоренко (Фоззі): Ми якраз зараз готуємо до випуску альбом – це пісні, записані вже під час війни. І, мабуть, головне відчуття, яке з’явилося, – це те, що більше нічого не можна відкладати. Завтра може прилетіти … і все. Тому якщо я, наприклад, вночі вигадую якусь нову пісню — одразу всім її розсилаю, щоб, у випадку чого, вона мала шанс бути реалізованою. Це відчуття постійної терміновості: можеш написати сьогодні – біжи й пиши, бо завтра може не бути.
У нас із шести учасників гурту троє зараз в армії – фактично половина. І якщо їх відпускають, то максимум на один день – приїхати на концерт. А ми ж музиканти, нам потрібно вводити нові пісні, розвиватися, але зробити це майже неможливо. За минулий рік у нас було приблизно 40 концертів – і лише одна репетиція.
Це страшенно важко. Уявіть: люди приїжджають – у когось руки після лопати, у когось після автомата, у когось після роботи з дроном – і тут треба згадувати музику, входити в ритм, грати. Але поки що нам щастить, наскільки це взагалі можливо в таких умовах.
На жаль, є й втрати. На війні загинув наш колишній губний гармоніст – він грав із нами на початку, був сержантом, загинув під Харковом. Також загинув молодший брат нашого колишнього учасника Ділі – під час свого першого бойового виходу, теж на Харківщині. І такі новини приходять постійно: той загинув, той загинув… Тому й відчуття відчуття таке, що потрібно поспішати, не зупинятися і робити все, що можеш, поки є така можливість.
Анна Ковальова: На потреби української армії у 2024 році йому вдалося зібрати близько пів мільйона євро. Моім гостем був Олександр Сидоренко Фоззі. Дякую вам за увагу. До зустрічі за тиждень, Анна Ковальова.
Pliki dźwiękowe
19.04.2026 Borszcz Ukraiński po Lubelsku
