Dziś chciałabym zaprosić Państwa na wystawę Vartana Markariana, którego spotkałam w Galerii Labirynt. To Ukraiński artysta, który urodził się, mieszka i pracuje w Połtawie. Jego twórczość obejmuje szeroki zakres mediów artystycznych, w tym malarstwo, rysunek, instalację, wideo i rzeczywistość wirtualną. Fascynuje go ludzka obecność w przestrzeniach miejskich i przemysłowych.
W Lublinie artysta prezentuje swoją wystawę „Wyjazd nie jest możliwy” o której Państwo opowie.
Vartan Markarian: Sama wystawa podzielona jest na dwie części. Pierwsza z nich znajduje się na parterze. Są to dwa pokoje o rzeczywistości naszego życia oraz o wspomnieniach, które pomagają nam walczyć z naszymi lękami i iść do przodu. Tutaj są dwie instalacje zrobione ze starych materacy, które na pewno każdy pamięta. Kiedy jeździliśmy na wycieczki, to zabieraliśmy te materace zawsze ze sobą. To wywołuje ciepłe wspomnienia. Zaprezentowane instalacje zostały zbudowane za pomocą kolorowych materacy pozbawionych powietrza. Przypominają nam one ludzi radosnych, ale tylko z pozoru. Te instalacje przypominają nam dzisiaj chyba każdego Ukraińca. Na wystawie znajdziemy także archiwalne zdjęcia z wyjazdów na Krym, na wschód, południe Ukrainy, do Mariupola oraz na wyspę Dżarylgacz, która była rezerwatem przyrody z tysiącami zwierząt. Teraz te miejsca są okupowane i zniszczone. W kolejnym pomieszczeniu znajduje się praca, w której każdy widz może odkryć materiał i poznać nazwy miast, do których nie jeżdżą już pociągi. Oznacza to, że z powodu okupacji nie można do nich pojechać. W pobliżu znajduje się materac, na którym każdy może się położyć, jednak najpierw trzeba go napełnić powietrzem. Na początku inwazji na pełną skalę ludzie stracili swoje domy. Symbol tego materaca jest rodzajem prywatnej strefy, ponieważ wszystko wokół niego i sam materac jest tylko miejscem do odpoczynku. Można również obejrzeć wideo z Dżarylgaczu i zobaczyć, jak czysta jest tam woda. Być może ta pamięć da nam impuls do pójścia naprzód i nadzieję, że te terytoria powrócą, a Ukraina wygra. Natomiast w piwnicy znajduje się druga część wystawy. Jest to ekspozycja dotycząca naszej podświadomości oraz tego, jak walczymy z naszymi lękami. Zasadniczo wszystko co pomaga nam przezwyciężać te lęki, to pamięć, dobre wspomnienia i nadzieja na najlepsze. Więc jeśli prezentowane wideo mówi, że bez względu na to, jak ten strach wygląda w naszej głowie, możliwe jest jego pokonanie. Wygląda to jak lina pokryta szkłem. W szkole, każdy musiał wspiąć się na tę linę i było to trudne zadanie, ponieważ nie każdy umiał. Całe twoje życie jest właśnie takie, jak ta lina. Poruszasz się w górę, chociaż czasami jest to niemożliwe. Bez względu na to, jak te przeszkody wyglądają wizualnie po prostu musisz iść naprzód, a dobre myśli i wspomnienia pomogą ci. To właśnie daje nam siłę.
Anna Kovalova: Te materace pamiętam z dzieciństwa. Mama opowiadała mi jak szukała tych dziur w materacu, żeby je załatać i zabrać ze sobą nad morze. Czy trudno było zdobyć te materace?
Vartan Markarian : Tak, te materace były dość trudne do znalezienia, ponieważ prawie zniknęły po inwazji na pełną skalę. Myślę, że to dlatego, że wiele osób kupowało je po prostu jako miejsce do spania. Można je zwinąć, zabrać ze sobą i w zasadzie mieć mobilne łóżko. Wziąłem kilka materacy z centrum wolontariatu, które leżały tam od kilku lat. Nikt ich nie zabrał, ponieważ były podziurawione i nie nadawały się do użytku. Postanowiłem więc wykorzystać je w instalacjach, ponieważ odzwierciedlają one dzisiejszą Ukrainę i ludzi. Z jednej strony są jaskrawe i kolorowe, a z drugiej zniszczone. Dlatego praca z takim materiałem była dla mnie interesująca.
Anna Kovalova: Wykorzystuje Pan różne techniki.
Vartan Markarian: Myślę, że jest tak w przypadku każdego artysty, który otrzymał jakieś akademickie wykształcenie. Potem eksplorowałem miejsca przemysłowe, ponieważ podróżowałem na wschód Ukrainy i zobaczyłem Mariupol i inne miasta przemysłowe. Było to dla mnie fascynujące. Stopniowo moja praktyka zmieniła się ze zwykłego konceptualnego krajobrazu w pracę nad wideo i wirtualną rzeczywistością. Oznacza to, że ten kierunek badań przewija się w mojej pracy. Na początku wojny w 2014 roku moje badania dotyczyły tego, jak ludzie czuli się w miastach przemysłowych wcześniej i jak się czują teraz podczas wojny, przymusowej emigracji i zmian środowiskowych. Są to więc nadal powiązane ze sobą procesy, ale od 2022 roku kreatywność zatrzymała się tam na jakiś czas. Byłem wolontariuszem i pomagałem przez ponad pół roku, a potem zdałem sobie sprawę, że muszę również zaangażować się w sztukę. Sztuka pomaga również w relacjonowaniu wydarzeń, które mają miejsce w Ukrainie. W pewnym momencie dokumentowanie tego, co się dzieje zostało dodane do mojej sztuki. Mój zespół i ja udaliśmy się do regionu Kijowa, aby zdigitalizować i sfotografować zniszczone budynki i sprzęt,aby udokumentować to na przyszłość. Ogólnie rzecz biorąc używam dziś różnych mediów, ponieważ jest to interesujące. Jest to ciągły ruch, ciągłe badanie, a ta wystawa prezentuje głównie instalacje i kilka prac wideo.
Anna Kovalova: Czy aktualnie pracuje Pan nad nowym projektem?
Vartan Markarian: Od około półtora roku pracujemy nad kolejnym projektem wirtualnej rzeczywistości. Jest to wciągające doświadczenie, w którym widz może wchodzić w interakcję z historią. Wirtualne doświadczenie o tym, jak każdy Ukrainiec czuł się podczas wojny w domu. Historia ta oparta jest na filmie dokumentalnym o mieszkańcu Trostiantsia, który przeżył atak rakietowy. To jest przykład, którego chcemy użyć, aby pokazać światu, jak wielu ludzi czuje się podczas ostrzału i jak przeżyli pierwszy dzień inwazji na pełną skalę. Chcemy to jednak pokazać bez żadnych wyzwalaczy. Będzie to rodzaj artystycznego spojrzenia z fragmentami dokumentalnymi.
Anna Kovalova: Wystawę Vartana Markariana pod tytułem „Wyjazd nie jest możliwy” można oglądać w Galerii Labirynt 2 przy ulicy Grodzkiej 3 w Lublinie do 26 maja. Dziękuję Państwu za uwagę. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. zdjęcia główne nadesłane przez autora, zdjęcia poniżej: Anna Kovalova
…………………………………….
Анна Ковальова: Вітаю, біля мікрофону Анна Кольова.
Сьогодні хочу запросити Вас на виставку Вартана Маркаряна, з яким я познайомилася в галереї «Лабіринт». Це український художник, який народився, живе і працює в Полтаві. Його творчість охоплює широкий спектр художніх медіа, включаючи живопис, графіку, інсталяцію, відео та віртуальну реальність. Його цікавить людська присутність у міських та індустріальних просторах.
У Любліні митець презентує виставку «Відправлення неможливе», про яку він Вам розповість.
Вартан Маркарян: Самa виставка розділена на дві лінії. Перша лінія – це верхні дві зали, дві кімнатки про реальність, про наше життя, про спогади, про те, як спогади нам допомагають боротися із нашими страхами і часто спогади просто нам допомагають рухатися вперед. Тут представлені дві інсталяції, які виконані з матраців про які всі можуть пам’ятати, коли ми їздили в подорожі то брали ці матраци і це от про теплу пам’ять, теплі спогади. Ці інсталяції вони нам говорять, про те, що вони нам нагадують метафорично якийсь образи людей але вони здуті. Тобто те, як можливо сьогодні відчуває себе кожен українець, спустошеним, а поряд з цим розташовані архівні фотографії з подорожей в Крим, на Схід, на Південь України, острів Джарилгач, Маріуполь, тобто місця, які окуповані і зазнали руйнування. Наприклад острів Джарилгач повністю зруйнований, хоча до окупації це був природний заповідник де мешкали тисячі тварин. В іншій кімнаті також розташовано робота в якій кожен глядач може відкрити такий прихований напис в якому вказано міста та поїзди, які рухались на Схід, в Крим і ці станції вже не існують. Тобто відправлення до них неможливе через окупацію і поряд лежить матрац на якому кожен глядач може лягти, але він з маленькою дірочкою і ти маєш собі сам його накачати, створити собі таке місце комфорту. Спочатку повномасштабного вторгнення для людей, які втратили домівку мабуть символ цього матрацу – це така якась приватна зона, тому що все, що навколо нього і сам матрац це лише твоє місце для відпочинку. Також ти можеш подивитись відео з Джарилгача, яка там прозора вода, тобто такі відсилки до пам’яті. Можливо ця пам’ять дасть нам поштовх рухатись вперед і сподівання на те, що ці території повернуться і за Україну буде перемога. В підвальному приміщенні це вже інша лінія. Це лінія нашого підсвідомого про те, як ми боремось з нашими страхами. В принципі все, що нам допомагає пройти крізь ці страхи це пам’ять, гарні спогади і надія на краще. Тому, якщо інсталяція відео говорить про те, що неважливо, як виглядає цей страх у нас в голові, його можна пройти крізь цей страх,він виглядає, як такий канат, який обліплений склом, тобто така метафорична форма в школі кожен мав піднятись на цей канат і це був великий квест, тому що не кожен міг забратися на гору і в принципі все життя ти рухаєшся вгору, іноді це неможливо, але як би ці перешкоди не виглядали візуально, ти маєш просто рухатись вперед і тобі допоможуть про це гарні думки і спогади. Це те, що дає нам силу.
Анна Ковальова: Чи важко було взагалі дістати ці матраци, я памʼятаю їх з дитинства. До речі, коли Ви говорили про дірку в матраці, в мене одразу спогад в голові, те, що її треба було знайти, накласти латочку, щоб потім можна було поїхати на море і плавати на цьому матраці.
Вартан Маркарян: Так, ці матраци були доволі складно знайти, тому що їх майже не стало після повномасштабного вторгнення. Думаю через те, що багато людей просто їх купляли для місця переночувати. Бо ти його скрутив з собою, забрав і в принципі в тебе мобільне місце для сну. Частину матраців я взяв на волонтерському пункті, які там лежали просто декілька років. Їх ніхто не забирав, тому що вони були там проколоті. Їх неможливо було використовувати. Тому я вирішив використати їх от в інсталяціях через те, що вони відображають сьогодні Україну, взагалі людей. З однієї сторони такі яскраві кольорові, а з іншої вони зруйновані. Тобто отакі дисонанси, тому так мені було цікаво попрацювати з таким матеріалом.
Анна Ковальова: Ви спочатку малювали пейзажі, а потім почали використовувати інші медіа. Можете розказати про це?
Вартан Маркарян: Це я думаю, як кожен художник отримує якусь академічну стандартну освіту. Потім я досліджував індустріальні місця, тому що доводилось там подорожувати Сходом України, бачити там Маріуполь, там інші міста такі промислові і це в мене викликало захват в принципі, як у середньовічної людини, яка бачила там замок або фортецю ця велич і я досліджував це. Так поступово мої практики змінювались, там з звичайного пейзажу концептуального до роботи над відео, віртуальною реальністю. Тобто ось ця лінія по дослідженню вона рухається через мою творчість і спочатку війни в 2014 році мої дослідження змінились в сторону того, як себе люди до цього відчували в промислових містах, а тут як люди відчувають себе під час війни, вимушена еміграція, зміни екології. Тобто це все-таки взаємопов’язані процеси, а от з 2022-го на якийсь час творчість взагалі зупинилася. Можливо півроку і більше я волонтерив, допомагав, а потім зрозумів, що треба також якось залучатися з мистецтвом. Мистецтво також допомагає висвітлювати події, які відбуваються в Україні і в принципі в якийсь момент до творчості ще додалось документування. Ми з командою їздили оцифровувати, робили фотограмметрію в Київській області зруйнованих будівель, знищеної техніки, тобто фіксація, документація війни і в принципі це залишиться на майбутнє. Ну і в принципі я використовую різні медіа сьогодні, тому що це цікаво, це постійний рух, постійне вивчення і от саме на цій виставці представлені здебільшого інсталяції і декілька відео робіт.
Анна Ковальова: А чи Ви зараз вже працюєте над новим проєктом?
Вартан Маркарян: Зараз ми працюємо вже мабуть півтора року над іншими проектом віртуальної реальності. Це вже такий досвід імерсивний, де глядач зможе повзаємодіяти з історією. Віртуальний досвід про те, як кожен українець відчував себе під час війни в себе вдома. Тобто це історія, взята на основі документальної історії про мешканця Тростянця, який вижив після ракетного влучання в його будинок. От на такому прикладі Ми хочемо показати світу, як відчуває себе велика кількість людей під час обстрілів, як вони пережили перший день повномасштабного вторгнення але ми хочемо показати це без різних тригерів. Це буде якби такий художній погляд із документальними моментами.
Анна Ковальова: Виставку Вартана Маркаряна під назвою «Відправлення неможливe» можна оглянути в галереї «Лабіринт 2» за адресою Гродзька 3 у Любліні до 26 травня. Дякую за увагу. До зустрічі наступного тижня Анна Ковальова.
