Dzisiaj chciałabym opowiedzieć o człowieku, który oficjalnie udowodnił, że Ukraińcy i Rosjanie to nie ten sam naród.
Mychajlo Hruszewski urodził się 29 września 1866 roku w Chełmie.
Dziadek ze strony matki Mychajla Hruszewskiego otrzymał szlachectwo za życia i został odznaczony dwoma Orderami św. Anny, brązowym krzyżem i Orderem św. Wołodymyra Równego Apostołom. Ojciec Hruszewskiego był znany jako autor jednego z najlepszych podręczników języka cerkiewnosłowiańskiego dla szkół.
Hruszewski dorastał na Kaukazie. Wykształcenie podstawowe zdobył w domu, a w gimnazjum w Tyflisiezastał zapisany od razu do trzeciej klasy. Po ukończeniu gimnazjum Mychajlo marzył o wyjeździe do Kijowa. Jednak jego ojciec długo nie zgadzał się na wyjazd, bojąc się ukraińskiego zapału Mychajla i przerażony „opowieściami” ówczesnych uczniów. Później jednak ojciec w końcu zgodził się na wyjazd syna do Kijowa.
W latach 1886-1890 Hruszewski studiował na Wydziale Historyczno-Filologicznym Uniwersytetu Kijowskiego. Na trzecim roku Mychajlo zaczął pracować nad pracą naukową zaproponowaną przez słynnego historyka, profesora Antonowycza, zatytułowaną „Historia Ziemi Kijowskiej od śmierci Jarosława do końca XIV wieku”. Praca została nagrodzona złotym medalem, a Mychajlo zostawali na uniwersytecie na Wydziale Historii Rosji.
Na polecenie Antonowycza w 1894 r. Mychajlo Hruszewski został mianowany profesorem pierwszej ukraińskiej katedry historii na Uniwersytecie Lwowskim. We Lwowie Hruszewski prowadził wykłady, stworzył własną szkołę historyczną. Kierował Towarzystwem Naukowym im. Tarasa Szewczenki i redagował jego „Zapiski”. Stał się również jednym z założycieli Ukraińskiej Partii Narodowo-Demokratycznej.
Szczytem działalności naukowej Hruszewskiego była realizacja jego marzenia z czasów studenckich w Kijowie – napisanie kompleksowej historii Ukrainy. Pierwszy tom „Historii Ukrainy-Rusi” został opublikowany w 1898 roku. To właśnie Mychajlo Hruszewski obalił mit o wspólnej historii z Rosją. Udowodnił, że Ukraina jest następcą Ukrainy-Rusi. W rzeczywistości to on ukuł ten termin.
Również we Lwowie Hruszewski zbudował własny dom, który nadal jest otwarty dla zwiedzających. To tutaj ożenił się z Marią Sylvestriwną Wojakowską, nauczycielką z rodziny Wojakowskich. W 1900 r. im urodziła się córka, która miała na imię Kateryna.
Hruszewski zyskał zasłużoną reputację jako przywódca ruchu ukraińskiego, a tym samym stał się niebezpieczną osobą dla rządów zarówno Rosji, jak i Austro-Węgier. Po wybuchu I wojny światowej powrócił do Kijowa, gdzie został natychmiast aresztowany przez swoje poglądy. Został zesłany do Symbirska, Kazania i Moskwy.
Rewolucja lutowa w Piotrogrodzie dała Hruszewskiemu wolność. W marcu 1917 r. Mychajlo Hruszewski został zaocznie wybrany na przewodniczącego Ukraińskiej Rady Centralnej. 12 marca powrócił z Moskwy do Kijowa. Już w czerwcu URC ogłosiła Pierwszy Uniwersał, który potwierdził dążenie Ukraińców do utworzenia własnego państwa.
Później bolszewicy zaatakowali Kijów, zmuszając Mychajla Hruszewskiego i rząd URC do opuszczenia stolicy. W tym czasie najeźdźcy celowo zniszczyli posiadłość Hruszewskiego, ostrzeliwując ją pociskami zapalającymi. Szef operacji, Mychailo Murawjow, wspominał, że dom płonął przez trzy dni. Po zajęciu Kijowa przez bolszewików Mychajlo Hruszewski wyemigrował do Pragi i Wiednia, wykorzystywał każdą okazję, by zwrócić uwagę świata na Ukrainę, kontynuował działalność naukową i organizacyjną.
Później udało mu się wrócić do Kijowa, gdzie pracował jako profesor historii na Kijowskim Uniwersytecie Państwowym i był kierownikiem Wydziału Historyczno-Filologicznego Ukraińskiej Akademii Nauk. W 1931 r. Mychajlo został zmuszony do przeniesienia się do Rosji, gdzie zachorował. Hruszewski zmarł w Kisłowodzku 25 listopada 1934 roku. Został pochowany w Kijowie na cmentarzu Bajkowym.
Według wspomnień, Hruszewski miał niezwykłą zdolność do pracy. Spał 4 godziny na dobę i cały swój czas poświęcał pracy. Jego dorobek twórczy obejmuje ponad 2000 dzieł. Mychajlo Hruszewski spędził 38 lat na pisaniu 10-tomowej monografii „Historia Ukrainy-Rusi”.
Więcej informacji można znaleźć na stronie ukrlib.com.ua. Dziękuję za uwagę, do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot, Yana Leonenko, pexels.com
…………………………..
Сьогодні хочу Вам розказати, про людину, яка офіційно довела, що Українці і росіяни не один народ.
Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року в Холмі, нині Хелм в Польщі.
Дідові Михайла Грушевського по материнській лінії за життя було подаровано дворянство, нагороджено двома орденами святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольного Володимира. Батько Грушевського був знаний як автор одного з найкращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл.
Виріс Грушевський на Кавказі. Початкову освіту Грушевський здобув удома, а до Тифліської гімназії був зарахований одразу до третього класу. Після закінчення гімназії Михайло мріяв потрапити до Києва. Проте батько довго не погоджувався відпускати хлопця, боячись українського запалу Михайла і наляканий тодішніми студентськими „історіями”. Однак згодом батько все ж дає згоду на поїздку сина до Києва.
Протягом 1886 -1890 pp. Грушевський навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. На третьому курсі Михайло почав виконувати наукову роботу, запропоновану відомом істориком, професором Антоновичем, „История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века”. Праця отримала золоту медаль, і Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії.
За рекомендацією Антоновича в 1894 р. Михайло Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті. У Львові Грушевський викладав курси лекцій в університеті, створив власну історичну наукову школу. Очолював Наукове товариство імені Тараса Шевченка та редагував його «Записки». Він також став одним із засновників Української Національно-Демократичної партії.
Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала реалізація його мрії ще з київських студентських часів — написання суцільної історії України. Перший том „Історії України-Руси” побачив світ у 1898 році. Саме Михайлові Грушевському ми завдячуємо спростуванням міфу про спільну з Росією історію. Він обґрунтував, що Україна є спадкоємицею України-Русі. Власне цей термін також запровадив саме він.
Крім того, у Львові Грушевський побудував власний будинок, який досі відкритий для відвідувачів. Саме тут він одружився з львів’янкою, вчителькою з роду Вояковських, Марією Сильвестрівною. У 1900 році у Михайла та Марії народилася дочка, яку вони назвали Катериною.
Грушевський здобув заслужений авторитет провідника українського руху, а отже став небезпечною особою для уряду як Росії, так і Австро-Угорщини. З початком І світової війни повертається до Києва, де відразу ж був заарештований. Заслання відбував у Симбірську, Казані та Москві.
Лютнева революція у Петрограді дала Грушевському волю. В березні 1917 року Михайла Грушевського було заочно обрано головою Української Центральної Ради. 12 березня він повертається з Москви до Києва. Вже у червні УЦР проголосила I Універсал, який засвідчив прагнення українців до створення власної держави.
Пізніше більшовикі наступили на Київ змусивши Михайла Грушевського разом з урядом УНР покинути столицю. У цей час загарбники цілеспрямовано знищили маєток Грушевських, розстрілявши його запальними снарядами. Очільник операції Михайло Муравйов згадував, що будинок палав протягом трьох днів. Після захоплення Києва більшовиками Михайло Грушевський емігрував до Праги, Відня, використовував усі можливості, щоб привернути увагу світової громадськості до України, продовжував науково-організаційну діяльність.
Згодом йому знову вдалося повернутися до Києва, де він працював професором історії в Київському державному університеті та був керівником історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. У 1931 році Михайло був змушений переїхати до Росії, де захворів на карбункул. Помер Грушевський у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
За спогадами сучасників, Грушевський мав надзвичайну працездатність. Спав 4 години на добу, весь свій час присвячував роботі. Творчий доробок складає понад 2000 праць. 10-томну монографію «Історія України-Руси» Михайло Грушевський писав 38 років.
Більше Ви можете дізнатись на сторінці ukrlib.com.ua. Дякую за увагу біля мікрофону була Анна Ковальова.
