08.09.2023 Borszcz Ukraiński po Lubelsku

W dzisiejszym odcinku zapraszam Państwa na rozmowę z Leną Kudajewą, którą spotkałam w czasie festiwalu „Wschód kultury – Inne Brzeminia”.

To ukraińska dramatopisarka i psycholog.

W Lublinie zaprezentowała swój dramat „Insekt” z książki „Insekt”.

W październiku 2022 r. dwie z jej sztuk („Insekt” i „Jeden dzień”) znalazły się w finale Festiwalu Współczesnej Dramaturgii Ukraińskiej Lipcowy Miód.

O początkach swojej twórczości opowie sama autorka, Lena Kudajewa.

Lena Kudajewa: Moja twórczość rozpoczęła się w Kramatorsku. Mieszkaliśmy tam przed inwazją Rosji na Ukrainę na pełną skalę przez ostatnie 5 lub 6 lat. Jako psycholog interesuje się różnymi metodami psychologii, a teatr interesuje mnie, bo ma działanie terapeutyczne. Psychologowie często wykorzystują aktorstwo na swoich zajęciach, no i zobaczyłam na portalu społecznościowym, że trwa nabór do laboratorium teatralnego dokumentalnego i można aplikować na kurs. Główną zaletą tego kursu było to, że nie miał ??ograniczeń wiekowych. W laboratorium warsztaty z teatru dokumentalnego prowadził z nami między innymi Andrij Maj – ceniony ukraiński reżyser. W trakcie trwania kursu okazało się, że jestem tam najstarsza, bo oprócz mnie najstarsza dziewczyna miała chyba 22 albo 25 lat. Na początku czułam się niekomfortowo, ale później nasza grupa się zintegrowała. Napisałam swój pierwszy tekst dokumentalny, zaprezentowałam go, a Andrij przyszedł do mnie i zapytał: „Czy chciałabyś pokazać swoją sztukę, Lena?”. Było to dla mnie coś nowego i oczywiście się zgodziłam. Premiera spektaklu odbyła się w Teatrze Kulisza w Chersoniu i nosiła tytuł „6,5”. Był to rok 2021, przed wojną na pełną skalę. Spektakl dotyczył zeznań przymusowych migrantów z Doniecka, Makiejówki, Gorłówki. Po premierze, jeszcze bardziej zaczęłam interesować się teatrem dokumentalnym. Znalazłam nowe ogłoszenie, tym razem dotyczące naboru do Laboratorium Dramatycznego. Na zajęciach mieliśmy pisać sztuki. Zgłosiłam się i mnie przyjęli. Tam napisałam swoją pierwszą pracę twórczą w języku ukraińskim „Insekt”. Początkowo miał tytuł „Pamiętnik prymuski”, ale to była taka nazwa robocza. Potem ją poprawiałam, zmieniałam. Potem zaczęłam aplikować na różne konkursy i w 2021 roku znalazłam się na long list Drama ua i zaczęłam pisać. Moje prace także znalazły się na short listach, zaczęli się do mnie zgłaszać reżyserzy i w tej chwili mam trzy przedstawienia w ukraińskich teatrach. W teatrze „Jeden dzień” we Lwowie w reżyserii Dmytra Zachożenko, w Teatrze Szczepkina w Sumach w reżyserii Dmytra Nekrasowa oraz w Teatrze Kulisza w Chersoniu. Jeśli teraz wszystko pójdzie dobrze, odbędzie się spektakl w Teatrze Dramaturgów w Kijowie.

Anna Kovalova: A dlaczego zmieniła Pani nazwę z „Pamiętnik prymuski” na „Insekt”?

Lena Kudajewa: Roboczą nazwę „Pamiętnik prymuski” dałam taki tytuł na początku, ale i tak bym go zmieniła. Dlaczego pamiętnik? Po pierwsze, jest wiele pamiętników. Każdy pisze pamiętniki, pamiętniki wojenne, pamiętniki czegoś innego. „Pamiętnik prymuski” albo „Insekt” opowiada o przemocy. Po toksycznym związku z ojcem miałam kompleks prymuski. Oznacza to zachowanie neurotyczne w wieku dorosłym. Ten pamiętnik zawiera: wspomnienia, są stare i bardzo rozproszone. Nie ma tamchronologii. Bo to tak, jakby ktoś miał ten pamiętnik, trzymał go, a potem podarł i pomieszał te strony. Najpierw jest tam rok 2010, potem 1984, 1977, czyli w innej kolejności.

Anna Kovalova: Do kogo ten tekst jest skierowany? Jak Pani widzi swojego czytelnika?

Lena Kudajewa: Szczerze mówiąc, pisałam to, żeby zrzucić z siebie silne emocji. Nie znałam wtedy jeszcze żadnych schematów jak pisać, co robić. To był po prostu intuicyjny schemat działania. Kiedy pisałam nie myślałam o czytelniku. Był to dla mnie rodzaj terapii, wyznanie, chciałam to z siebie wyrzucić. Kiedy to pisałam, czułam się bardzo źle, miałam dolegliwości wynikające z mojego złego stanu psychicznego: bolała mnie głowa, byłam bardzo śpiąca. Ta praca kosztowała wiele moich sił, płakałam, bo niewiele pamiętałam, a kiedy zaczęłam wyciągać te wspomnienia to bardzo bolało, ale wyciągnęłam i to wszystko przeszło. Zrobiłam to świadomie, nie żałuję. Jeśli chodzi o czytelnika czy widza, szczerze mówiąc, miałam w Ukrainie dwa czytania/spektakle tego tekstu. Jedna była monodramem i a druga z aktorami, był ojciec, była matka, było trochę ról męskich i była Ania – główna bohaterka. Za każdym razem trafiali się ludzie, którzy mówili: „Tak, to jest okropny tekst, ale trzeba o tym mówić, bo to jest przemoc w rodzinach”, i byli tacy widzowie, którzy mówili: „A dlaczego to robicie, to jest bardzo przerażające, nie ma potrzeby o tym mówić”. Wydaje mi się, że w każdym tekście są ludzie, którzy Cię wspierają i są hejterzy, którzy tego nie zrobią. To normalne. Nie da się pisać dla wszystkich, ktoś zawsze będzie miał reakcję obronną, czyli taki protest. Dlatego decyzja o tym, czy tak się stanie, czy nie, należy do czytelnika. Teatr to bardzo ciekawa rzecz.

Anna Kovalova: Czy teraz Pani pracuje nad nowym dramatem?

Lena Kudajewa: Byłam we Frankowsku w Laboratorium, temat laboratorium brzmiał: „Jak pisać o wojnie”. Przez około półtora miesiąca myślałam co też mogę napisać. To będzie taki fakt, będą zebrane zeznania osoby, która odwiedziła piwnice FSB ale dodam trochę fikcji. Potrzebowałam tylko impulsu, jak pisać o wojnie i czy w ogóle można o czymś takim pisać. Z nami pracowali psycholodzy, kuratorzy, to Lena Leguszenkowa oraz Paweł Arje, ludzie piszące o wojnie, to dramatopisarze odnoszący sukcesy zarówno na Ukrainie, jak i za granicą. Cóż, teraz pracuję nad dwoma tekstami, oba o wojnie. Choć jeden mówi samej wojnie, a drugi o jej o jej konsekwencjach i to są to moje projekty do końca roku.

Na dziś to wszystko. ? Ja się z Państwem żegnam do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.

_______________

А зараз українською мовою

У сьогоднішньому випуску запрошую вас послухати розмову з Лєною Кудаєвою, з якою я познайомився під час фестивалю „Wschód kultury – Inne Brzeminia” у Любліні.

Це Українська драматургиня і психолог.

У Любліні вона презентувала свою драму «Комахи» з книжки «Інсект».

У жовтні 2022 року дві її п’єси («Комаха» та «Один день») увійшли до фіналу фестивалю сучасної української драматургії „Липневий Мед”

Про початoк своєї творчості розповість сама авторка Лена Кудаєва.

Lena Kudajewa: Моя творча діяльність почалася в Краматорську. Ми там жили перед повномасштабним вторгненням Росії на Україну, останні 5 або 6 років. Я, як психолог, цікавлюсь різними методиками і мені цікавий театр, тому що він є терапевтичний. Часто психологи використовують акторську майстерність на своїх заннятях і я побачила в соц. мережах, що проводиться театральна лабораторія і можна подати заявку. Головний плюс, що там немає вікових обмежень. Тоді до нас приїхав Андрій Май це українській режисер і приїхав з ворк шопом документального театру. Я вирішила подати заявку і так вийшло, що я там була найстарша, бо після мене найстарша дівчина мала, здається 25 років. На початку мені було некомфортно, але згодом я влилась в колектив. Я написала перший свій документальний текст, презентувала його і Андрій підійшов до мене і запитав: «Чи не хочеш ти, Лєна, зробити виставу?». Для мене це було щось нове і я звичайно погодилась. Прем’єра спектаклю відбулась в театрі Куліша в Херсоні і мала назву «6,5». Це був 2021 рік, ще до повномасштабної війни. Спектакль був про свідчення вимушених переселенців з Донецька, Макеївки, Горлівки і після цього я почала ще більше цікавитись, як це взагалі працює. Я побачила теж оголошення, що є набір до Драматургічної Лабораторії. На заннятях можна писати художні твори, ну я подалась і мене взяли. Там я написала свій перший креативний твір українською «Комахи». Спочатку він називався «Щоденник відмінниці» це була робоча назва. Я потім його переробляла, міняла, але написала його саме під час перебування на Лабораторії. Потім я почала подавати заявки на різні конкурси і він вийшов в long list Drama.ua в 2021 році і я почала писати. Мої роботи входили в short list, long list. До мене почали звертатись режисери і на разі в мене є три постановки в українських театрах. В Театрі Один день у Львові, режисер Дмитро Захоженко, В сумському Театрі Щепкіна, режисер Дмитро Некрасов і в театрі Куліша. Якщо зараз буде все добре, то буде постанова в Театрі Драматргів в Києві.

Anna Kovalova: А чому спочатку була назва «Щоденник відмінниці», а тепер «Комахи»?

Lena Kudajewa: «Щоденник відминіці» це зразу була робоча назва. Я її на початку назвала, але я б все одно її змінила. Але чому щоденник? Ну по-перше щоденників багато. Всі пишуть щоденники, щоденники війни, щоденники ще чогось. Щоденник відмінниці або комаха це про насилля. Після токсичних стосунків з батьком, в мене залишився такий комплекс відмінниці. Тобто невротизація поведінки в дорослому віці. Ця драма має таку структуру: спогади, вони датовані і вони дуже сильно розбросані. Немає такої хронології. Ну і ось чому я так назвала: бо ніби хтось мав цей щоденник, вів його, а потім розірвав його і змішав всі сторінки. Там спочатку йде 2010 рік, потім 84, 77 тобто в різному порядку.

Anna Kovalova: До кого керуєте свою творчість? Як бачите свого читати?

Lena Kudajewa: Якщо чесно, то я його писала в сильному ємоціональному стані. Воно просто виходило. Я тоді ще не знала жодних схем, як треба писати, що робити. Це було просто інтуїтивний потоковий лист, коли я писала, чесно кажучи, я не думала про читача. Це була свого роду терапія для мене. Це була сповідь, я хотіла це витягти з себе. Коли писала мені було дуже погано, були фізичні прояви, мені боліла голова, мене клонило дуже сильно на сон, тобто цей твір забрав дуже багато мого ресурсу, я плакала, бо дуже багато я не пам‘ятала і я почала витягувати ці спогади і вони пішли. Я потягла цю нитку і вона розпустилась. Я свідомо це робила, я не жалкую. З приводу читача/гляадача, чесно кажучи в мене в Україні було десь дві постанови цього тексту. Одна була моноп‘єса і була п‘єса в ролях, там був тато, була мама, такі якісь чоловічі ролі і була Аня – головна героїня. Кожен раз були люди, які говорили: «Так, це страшний текст, але треба про це говорити, бо це є насилля в сім‘ях», а є такі глядачі, які кажуть: «Нащо ви це виносите, це дуже страшно, це не треба». Мені здається, що в кожному тексті, є люди, які підтримують тебе, а є хейтери, які цього не роблять. Це нормально. Не можна писати для всіх або можна писати для всіх і тоді у людини виникне захисна реакція, тобто такий протест. Тому це вже вирішувати читачу бути чи не бути. Театр це така штука цікава.

Anna Kovalova: Чи зараз працюєте над новою п’єсою?

Lena Kudajewa: Я перебувала у Франківську на Лабораторіі, тема лабораторії була: «Як писати про війну» десь місяця півтора я виношувала ідею, що написати. Це такий буде фактінг, там будуть зібранні свідчення людини, яка побувала в підвалах ФСБ і трошки буде вимисла. Мені саме треба був поштовх, як писати про війну чи можна про таке писати. З нами там працював психолог, працювали куратори, це Лена Легушонкова, Павел Ар‘є, люди, які пишуть про війну, це успішні драматурги, як в Україні, так і за кордоном.

Ну і зараз я працюю на двома текстами, вони обидва про війну. Хоча один умовно про війну, а саме про її наслідки, а другий саме про війну. Це мої проекти до кінця року.

На сьогодні це все. Дякую за увагу, біля мікрофону була Анна Ковальова.

Fot. Anna Kovalova