Co symbolizują faliste linie na pisance? Dowiedzą się Państwo już za chwilę. Witam, przy mikrofonie Anna Kovalova.
Pisankarstwo to stara ukraińska tradycja malowania jajek, która ma głębokie znaczenie symboliczne. Pisanki zwykle maluje się przed Wielkanocą, w czasie postu. Każdy wzór może nieść szczególne przesłanie. To tradycja, która ma nie tylko wartość estetyczną, ale także duchową, ponieważ przez pisanki przekazywano życzenia na cały rok. Odwiedziłam warsztaty pisankarstwa i zapraszam do wysłuchania relacji, aby dowiedzieć się więcej o tej niesamowitej tradycji.
Lida Chyr: Pisanki tradycyjnie pisze się przed Wielkanocą, w czasie postu. Mam na imię Lida Chyr. Pochodzę ze Lwowa, teraz mieszkam w Lublinie, zajmuję się różnymi warsztatami artystycznymi, a tutaj jestem instruktorką, która prowadzi warsztaty pisankarstwa. Należy zacząć od modlitwy, żeby z dobrymi myślami to robić, bo to jest symbol. Tradycja pisankarstwa jest naprawdę bardzo stara i rozpowszechniona na wielu obszarach, w szczególnie na ukraińskich, ponieważ prowadzimy tradycyjne ukraińskie pisanki. Tradycje te sięgają jeszcze czasów przedchrześcijańskich, ponieważ pisanka to symbol odrodzenia życia, którym wymieniano się podczas obchodów początku nowego roku, który obchodzono wiosną, a nie zimą.
Anna Kovalova: Czy są może jakieś wzory, które są charakterystyczne tylko dla Ukrainy?
Lida Chyr: Nie badałam szczególnie pisankarstwa innych krajów, więc nie mogę powiedzieć, że jakieś symbole są tylko charakterystyczne dla Ukrainy. Można jednak wymienić pewną symbolikę. Ogólnie ta symbolika była może nawet czymś w rodzaju pisma, bo niewielu ludzi umiało pisać, ale wszyscy chcieli wymieniać się emocjami. Ta symbolika to swego rodzaju życzenia dla gospodarza. Malowano na przykład słońce i falistą linię, która symbolizowała deszcz, różne romby, które symbolizowały urodzaj, i darowano je, aby życzyć dobrych plonów. Jeśli na przykład była ładna dziewczyna, chłopak mógł namalować róże lub kwiaty i podarować je z życzeniami piękna lub urodzaju. Chłopcom natomiast darowano liście dębu lub na przykład jelenie, co symbolizowało męskość, siłę, odwagę. Głównym elementem jest słońce, więc będą to różne symbole solarne, takie jak swarga, trykwetra czy róża — przypominają one gwiazdę lub koło, albo nogi, które chodzą po niebie, tak jak słońce. Na pisankach występują także różne roślinne i zwierzęce ornamenty, a także te chrześcijańskie, ponieważ ukraińska tradycja przedchrześcijańska splatała się z religią chrześcijańską i stała się całościowym zjawiskiem kulturowym.
Uczestniczka: Jestem pierwszy raz na tych warsztatach pisankarstwa. Bardzo fajne. Nie spodziewałam się, że będzie bardzo łatwe, ale jednak jest troszkę trudne.
Anna Kovalova: Co jest na twojej pisance?
Uczestniczka: Są tam liście dębu i jakieś kropeczki z gałązką.
Lida Chyr: W Ukrainie tradycja pisankarstwa jest chyba najbardziej popularna. Jest taka pisanka pisana pisaczkiem, którą my na warsztatach robimy. Polega to na tym, że bierzemy pisaczek, nabieramy wosk i podgrzewamy go. Następnie tym podgrzanym woskiem piszemy linie. Są one równej grubości, zaczynamy od najjaśniejszego jajka, zazwyczaj to będzie wzór podstawowy, a potem stopniowo zanurzamy jajko w różnych barwnikach, od jaśniejszych do ciemniejszych, i pokrywamy różne dodatkowe elementy tym woskiem. Na końcu, kiedy już pokryjemy wszystkie warstwy, wyciągamy jajko i zdejmujemy wosk nad świecą. Podgrzewamy go i wycieramy. Można w chusteczkę, można w materiał, można nawet w rękę. Niektórzy pisanki wycierają w rękę i używają jeszcze raz tego wosku.
Uczestniczka: Staram się odtworzyć wzory, które tutaj koleżanki przygotowały. Nie miałam pojęcia, że pisanki też zawierają pewne symbole i że były używane jako przekaz, coś w rodzaju dawnego SMS-a. Wzornictwo, które dziewczyny zaproponowały, jest bardzo bogate, także jego treść i formę. Najlepiej wychodzą mi po prostu kropki o różnej wielkości. Myślę, że trzeba dłużej ćwiczyć, ale wspaniała atmosfera i dobra zabawa. Każdemu polecam.
Uczestniczka: W takich warsztatach pisankarskich uczestniczę od ponad 25 lat, jeszcze od wieku wcześniej nastoletniego. Bardzo lubię tę tradycję, bo uważam, że jest po pierwsze piękna, a po drugie bardzo ważna pod względem zachowania czegoś cennego, co w tej tradycji ukraińskiej wielkanocnej mamy. I cudownie tak bardzo przemawia, bo każdego roku mamy okazję pomyśleć na nowo, co to Wielkanoc dla nas oznacza i zakodować pewne przesłanie, lub dla kogoś, komu chcemy tę pisankę sprezentować. To też dla siebie, by przypomnieć sobie w jakim stanie byliśmy, kiedy pisaliśmy tę pisankę.
Lida Chyr: Te tradycje i kultura to właśnie samoidentyfikacja danej nacji, bo bez języka i kultury jesteśmy po prostu ludźmi. A kiedy mamy tradycje, to one nas wyróżniają. Jeśli ich nie zachowamy, możemy się po prostu zniknąć. Z jednej strony, wydaje się, że to tylko pisanie na jajkach, a z drugiej strony, tak zachowujemy naszą ukraińskość.
Anna Kovalova: Powiem szczerzę, że pisanie pisanek jest bardzo trudne, moją pisankę możecie zobaczyć na stronie naszego radia w zakładce Borszcz Ukraiński po lubelsku. Warsztaty pisankarstwa były realizowane przez Fundacje Kultury Duchowej Pogranicza oraz Parafię Greckokatolicką w Lublinie. Dziękuję Państwu za dziś, do usłyszenia za tydzień, Anna Kovalova.
Анна Ковальова:
Що символізують хвилясті лінії на писанці? Ви дізнаєтеся за мить. Вітаю, біля мікрофона, Анна Ковальова.
Писанкарство — це давня українська традиція розпису яєць, що має глибоке символічне значення. Писанки зазвичай пишуть перед Великоднем під час посту. Кожен візерунок може нести особливе послання. Це традиція, яка має не тільки естетичну, але й духовну цінність, адже через писанки передавали побажання на цілий рік. Я відвідала майстер-клас з писанкарства та запрошую вас прослухати інтерв’ю, щоб дізнатися більше про цю дивовижну традицію.
Lida Chyr: Писанки традиційно пишуть перед Великоднем під час посту. Мене звати Ліда Чир. Я зі Львова, зараз мешкаю у Любліні, займаюся різними майстер-класами артистичними, а на варштатах я є інструктором, який проводить майстер-клас з писанкарства. Ти берешся до цієї писанки теж… Ну, найкраще насправді помолитися з добрими помислами її писати, бо це символ. Традиція писанкарства насправді дуже давня, вона поширена на багатьох територіях, зокрема на українських, бо проводимо власне традиційні українські писанки, і традиції є ще до християнських часів. Бо ця писанка — це такий символ відродження життя, яким обмінювалися, коли святкували початок нового року, який був все-таки весною, а не взимку.
Anna Kovalova: Скажіть, наприклад, можливо, є якісь візерунки, які притаманні суто Україні?
Lida Chyr: Я не досліджувала дуже сильно писанкарство інших країн, тому не можу сказати, що якісь символи є суто притаманні Україні. Просто можна назвати деяку символіку. А загалом ця символіка це було, можливо, навіть як письмо своєрідне, бо люди мало хто насправді міг писати, але обмінюватися емоціями хотілося, і відповідно ця символіка це якесь побажання, послання господарю. Малювали от відповідно сонце і гребельки, які дощ символізують, якісь там ромбики, які символізують родючість, і дарували, щоб побажати хорошого урожаю. Якщо наприклад була якась симпатична дівчина, то хлопець міг намалювати ружі або квітки і подарувати з побажанням краси чи родючості. А хлопцям дарували дубові листочки або, наприклад, оленів — то символи мужності, сили, відваги. Ну і основним таким елементом є сонце. Тобто це будуть різні солярні символи, такі як сварга, трикветра, ружа — ну, такі, ніби вони схожі або на зірку, або на якесь коло, або ноги, які ходять по небу, так як сонце ходить. Також різі рослинні, тваринні орнаменти, ну і відповідно християнські, бо українська традиція така, що дохристиянська переплелася вже з релігією християнства і є таким цілісним культурним явищем.
Учасниця: На цих майстер-класах писанкарських я вперше, але це не перші мої такі писанкарські спроби. Тобто це якась така можливість подивитися на те, як це роблять інші люди, подивитися, які у них традиції, які орнаменти вони використовують, і ти завжди маєш можливість зробити щось нове. З дитинства я пам’ятаю, у нас вдома це була дуже гарна Великодня традиція — ми збирали лушпиння цибулі, використовували інші такі природні барвники і фарбували яйця в них. І це завжди теж були гарні такі спогади дитячий. І зараз це можливість підняти це на якийсь рівень мистецький, зробити щось складніше, ніж вдавалося в дитинстві. Сьогодні я, наприклад, намалювала орнамент, який я ніколи раніше не пробувала, і мені це дуже подобається. Ой, я, до речі, не пам’ятаю, який це регіон, мені треба підглянути, але це такий геометричний орнамент з трикутників і решіток. І він, мені здається, дуже гарний, заповнює простір писанки, виглядає гарно, і мені здається, що дуже симпатично виходить.
Учасниця: Досвід написання писанок в мене був ще в Україні в дитинстві, ми пробували писати писанки, тому для мене це не нове. Але сьогодні я хочу повторити щось, що я робила в дитинстві. Є такий символ Берегині, мені здається, що це дуже важливо, тому що це один із найдавніших ще дохристиянських символів. Берегиня роду — і я вважаю, що українська жінка — це справжня Берегиня роду. Я вірю в наших жінок, не тільки в ЗСУ, а й в наших жінок. Тому сьогодні я хочу повторити цю роботу, яку я вже робила колись.
Lida Chyr: В Україні традиція писанкарства, напевно, найбільш популярна. Все-таки є така писана писачком писанка, яку, власне, ми на майстер-класі проводимо, і полягає вона в тому, що ми беремо цей писачок, набираємо в нього віск і його підігріваємо. І відповідно цим підігрітим воском пишемо лінії. Вони є однакової товщини, і починаємо від найсвітлішого яйця — переважно це буде взірець, такий основний, а потім потрошку занурюємо яйце в різні барвники від світлішого до темнішого і покриваємо в процесі теж різні додаткові елементи цим воском. І в самому кінці, коли ми вже позанурювали і пописали по кожному з цих барв, ми дістаємо і знімаємо над свічкою віск. Ми його підігріваємо і витираємо. Можна в хусточку, можна в тканину, можна навіть в руку. Деякі писанки витирають в руку і навіть використовують ще раз цей віск.
Учасниця: Я беру участь в таких майстер-класах з писанкарства насправді вже дуже багато років, кожного року стараюся, вчуся чогось нового. Цього року я захопила своїх дітей старших, щоб вони могли теж перейняти цю традицію, трошки подивитися, як інші малюють, що це важливо теж для інших людей, а не лише для нас. Моя одна писанка, яку я допомагаю дочці, має на собі оленів, тому що це теж такий символ здоров’я, символ природи. Натомість інша має багато таких геометричних орнаментів, так як нам інструктор розказував, що писанки можуть нести якесь послання або мати якусь таку особливу символіку, важливу для нас. Це такий символ сили і простоти, прямоти в цих лініях, теж такої трошки правди.
Учасниця: Я сьогодні перший раз писала писанку, чи мені сподобалося, так, хоч це і важко. Ну, але сподобалося.
Анна Ковальова: А чому важко?
Учасниця: Бо там треба бути акуратно з воском і вогнем.
Анна Ковальова: Що ти намалювала? Який був твій малюнок на писанці?
Учасниця: Якісь цяточки з листочками дубовими, мені сподобався найбільше.
Анна Ковальова: А які кольори має твоя писанка?
Учасниця: Спочатку був оранжевий, потім синій, ну і там ще ці крапочки різні.
Lida Chyr: Ці традиції і культура — це якраз є самоідентифікація певної нації, бо без мови і без культури, ми просто люди, скажемо так. А коли в нас є якісь особливості, то вони нас відрізняють. Якщо ми їх не зберігаємо, то ми можемо розчинитися. З одного боку, ніби банально, що це ми пишемо просто якісь яйця, а з іншого боку, ми так зберігаємо свою українськість.
Анна Ковальова: Скажу чесно, що писати писанки дуже важко, мою писанку ви можете побачити на сайті нашого радіо у вкладці Borszcz Ukraiński po lubelsku. Майстер-класи з писанкарства організували Фундація Духовної Культури Пограниччя та Греко-Католицька Парафія в Любліні. Дякую за увагу, до зустрічі наступного тижня Анна Ковальова.
Fot. Anna Kovalova
