Anna Kovalova: „Dobry wieczór, przy mikrofonie Anna Kovalova. Dziś zapraszam Państwa na wystawę, która przedstawia kostiumy teatralne i szkice kostiumów tworzonych przez ukraińskich artystów na przestrzeni ostatnich 100 lat. Od lat 20. XX wieku aż po czasy współczesne. Ekspozycja pokazuje, jak zmieniał się sposób projektowania kostiumów scenicznych, odzwierciedlając jednocześnie kulturowe i historyczne przemiany Ukrainy. Więcej o wystawie opowie jej kuratorka – Barbara Żarinow, Olena Polishchuk – scenografka, projektantka i jedna z organizatorek projektu oraz Daniila Kolot – scenografka i projektantka kostiumów”.
Barbara Żarinow: Są to kostiumy, które prezentujemy na manekinach. Prezentujemy też szkice i fotografie, które dokumentują to, jak ten kostium wyglądał na scenie, już w realizacjach teatralnych. Na tej wystawie zależy nam na tym, żeby skupić się na kostiumie teatralnym jako niezależnym dziele sztuki, takim, które funkcjonuje odrębnie do inscenizacji teatralnej. Wiadomo, że jest to jedno z narzędzi teatralnych, ale my tutaj wyodrębniamy je całkowicie i zapraszamy do tego, żeby przyjrzeć się mu z bliska, zobaczyć, jak wyglądają te szkice teatralne, jak rodzą się pomysły powstawania tych kostiumów, a co za tym idzie – także konkretnych postaci teatralnych, no bo scenograf czy kostiumograf również tworzy te postacie sceniczne – nie tylko aktor, ale także kostiumograf ma na to wpływ. Teraz znajdujemy się w sali, gdzie prezentujemy prace studentów. Myślę, że to też jest istotne, bo prezentujemy artystów, którzy zaczynali swoją pracę 100 lat temu i dzisiaj już część z nich już nie żyje, ale też mamy również przedstawicieli najmłodszego pokolenia. Mamy sale podzielone trochę tematycznie: wyodrębniona jest sala ze studentami, wyodrębniona jest też sala z kostiumami historycznymi z początku XX wieku, a w dwóch pozostałych salach prezentujemy prace współczesnych artystów, ważnych dla ukraińskiego teatru, którzy pracują na najważniejszych scenach ukraińskich i z najlepszymi reżyserami.
Anna Kovalova: Jak powstał pomysł stworzyć wystawę?
Barbara Żarinow: „Pomysł powstał już kilka miesięcy temu. Od praktycznie roku współpracujemy z Lwowską Galerią Scenografii. Byłam ich gościem w grudniu 2023 roku, kiedy organizowali rezydencję dla krytyków scenograficznych. Miałam przyjemność pojechać do Lwowa i Kijowa, i tam przez tydzień oglądaliśmy to, co się dzieje obecnie, pomimo wojny, na ukraińskich scenach. Bardzo chciałam kontynuować tę współpracę i namówiłam Ośrodek Rozdroża do zorganizowania tej wystawy. Jest to część nowego projektu Rozdroża Teatru, gdzie będziemy skupiać się na sztuce teatralnej, jako sztuce współczesnej. Będą wystawy, spektakle – także do końca tego roku. To jest pierwsza część. Tę wystawę organizujemy w garderobach scenicznych, tu, gdzie zazwyczaj artyści przygotowują się do występów. Wydaje mi się, że to naturalna przestrzeń dla kostiumu teatralnego, dlatego zachęcamy do tego, żeby przyjść na naszą wystawę i zobaczyć kostiumy w tej niecodziennej odsłonie w Muszlę Koncertową, która zazwyczaj od drugiej połowy roku jest zamknięta, ale mamy nadzieję to zmienić i planujemy kolejne wystawy.
Olena Polishchuk: Nazywam się Olena Poliszczuk. Jestem scenografką, projektantką, organizatorką w tym projekcie, krótko mówiąc wszechstronnym rzemieślnikiem.
Artyści teatralni zwykle pracują z dużymi teatrami stacjonarnymi, ale programy grantowe pozwalają na tworzenie małych projektów, które opowiadają bardzo ciekawe historie. To nie jest jak w tradycyjnym teatrze, gdzie są liczne przedstawienia – tutaj może być dwa-trzy pokazy i koniec, spektakl znika. Właśnie tu zaprezentowałam kostiumy do dwóch projektów, które stworzyliśmy. To „Wertep. Misterium neobarokowe” oraz drugi projekt „Zabawa w chowanego z Panem Latoszyńskim”. Jeśli chodzi o „Wertep”, nasza mała trupa wystawiała go pięć razy lub nawet więcej – raz w jednym miejscu było 10 pokazów. Natomiast Pana Latoszyńskiego pokazaliśmy tylko trzy razy. Było to bardzo interesujące miejsce, ponieważ odbywało się to w mieszkaniu-muzeum Latoszyńskiego. W tym mieszkaniu jedna część jest muzeum, a w drugiej mieszkają krewni Latoszyńskiego. Spektakl pokazywaliśmy na schodach, w gabinecie, dla niewielkiej grupy widzów – zaledwie 20-30 osób na jeden pokaz. To był bardzo zaskakujący projekt i dlatego jego dokumentacja była dla mnie bardzo ważna. Zrobiliśmy wtedy sesję zdjęciową, mamy osobne zdjęcia w kostiumach, a także rysunki i szkice.
Anna Kovalova: Proszę opowiedzieć bardziej szczegółowo o tych kostiumach.
Olena Polishchuk: “Latoszyński jest znany ze swoich wybitnych kompozycji muzycznych – to kompozytor. Na tym właśnie się skupiliśmy. Inspirowałam się naszymi klasykami scenografii i wzięłam motyw awangardowy, konstruktywistyczny. W tym stylu kostiumy wyglądają niemal codziennie, ale są ręcznie malowane. To właśnie często robię w swoich kostiumach – po tym, jak zostały uszyte w pracowni, dopracowuję je samodzielnie. Tak samo było z „Wertepem. Misterium neobarokowym”, najpierw krawcy wykonali aplikacje, wszystko uszyli, a ja malowałam na nich ręcznie. Wojna wprowadza zmiany w nasze życie i w spektakle. Nie wiem, jak w Europie robi się wszystko zaplanowane, z wyprzedzeniem, ale Ukraińcy teraz działają natychmiastowo – jeśli trzeba coś zrobić, robi się to szybko, bo nikt nie wie, co będzie jutro. Dlatego planowanie w Ukrainie uległo znacznym zmianom, a projekty są realizowane bardzo szybko, tak jak artyści pracują bardzo szybko.”
Daniila Kolot: Nazywam się Daniila Kolot. Jestem scenografką i projektantką kostiumów.
Anna Kovalova: Proszę opowiedzieć o swoich pracach, które tutaj są prezentowane.
Daniila Kolot: Tutaj są prezentowane kostiumy do spektaklu „Ziemia” według Olhy Kobylańskiej, które robiłam dla Narodowego Teatru im. Marii Zankowieckiej we Lwowie. W tym przypadku możecie zobaczyć bardzo nietypowe, niecodzienne kostiumy, które są w pełni zintegrowane z przestrzenią. Kostiumy przypominają samą ziemię, suchą trawę, więc na zdjęciach z przedstawienia widać suche pole, skoszoną trawę. Jednocześnie przypominają strzechę, typowy ukraiński dach. To podwójny obraz. Zrodził się pomysł stworzenia postaci, które byłyby częścią tej przestrzeni, jakby wyrosły z tej ziemi. To też taki cykl życia, kiedy wszystko wyłania się z ziemi, przechodzi pewien cykl życia i wraca do ziemi.
Anna Kovalova: Który to był rok?
Daniila Kolot: Spektakl z zeszłego roku.
Anna Kovalova: Ten temat jest bardzo ważny dla Ukraińców – ziemia.
Daniila Kolot: Tak, rzeczywiście. Dlatego wybraliśmy ten temat, ponieważ reżyser, z którym współpracowałam przy tym spektaklu, wcześniej realizował inną interpretację „Ziemi” w innym teatrze, przed wojną. Chcieliśmy stworzyć nową wersję, aktualną do dzisiejszej sytuacji.
Anna Kovalova: Organizatorem wystawy jest Galeria Scenografii we Lwowie wraz z Ośrodkiem Międzykulturowych Inicjatyw Twórczych “Rozdroża”. Ekspozycje można oglądać do końca tygodnia w Muszli Koncertowej im. Romualda Lipki w Ogrodzie Saskim w Lublinie.
Dziękuję Państwu za dziś. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. Iwona Burdzanowska
…………………………………………………………………………….
А зараз Ви можете прослухати українською мовою.
Aнна Ковальова:
Добрий вечір, біля мікрофона Анна Ковальова.
Сьогодні я запрошую вас на виставку, яка представляє театральні костюми та ескізи костюмів, створені українськими митцями за останні 100 років. Від 20-х років XX століття і до наших днів. Експозиція демонструє, як змінювався спосіб проєктування сценічних костюмів, одночасно відображаючи культурні та історичні зміни в Україні. Більше про виставку розкажуть Олена Поліщук – сценографка, дизайнерка і одна з організаторок проєкту і Даниіла Колот – сценографка та дизайнерка костюмів.
Олена Поліщук: Цей проєкт має вже таку довгу історію, тому що це наче продовження, і взагалі це логічне продовження всієї роботи галереї сценографії. У Львові в Галереї сценографії вони робили не один проєкт виставковий, і все це стосується сценографії, а костюм — це частина цієї роботи. Був вже попередньо проєкт, де видавали книгу, проводили виставки, і це теж було присвячено костюму. Це продовження, оскільки в один каталог неможливо включити всіх художників, і плюс виникла ідея додати фотографії, тобто порівняти, наприклад, як художник намалював ескіз і як це було втілено на сцені. Це можуть бути абсолютно різні варіанти одного костюму. У нас у цьому проєкті є такі, що не були втілені, наприклад, тому що існує тільки намальований костюм, але вистава так і не відбулася. Загалом це дуже багатокомпонентний проєкт, бо це грантова історія — ми виграли грант УКФ (Український культурний фонд) від Міністерства культури. Він включає три виставки, вебплатформу, на якій будуть виставлені ці картини, інформація про художників і статті мистецтвознавців. Весь той каталог, який ми видаємо, також можна буде побачити на вебсторінці, і вона буде продовжувати жити й наповнюватися після завершення проєкту.
Aнна Ковальова: „Тобто я правильно розумію, що є інтернет-платформа, на яку ми можемо зайти в будь-який момент і подивитися цю віртуальну виставку?”
Олена Поліщук: „Вона зараз поки в процесі, тому що весь проєкт ще в процесі. Ми починаємо з Любліна, тільки зараз оприлюднюємо, а 5 жовтня вже в Києві буде виставка. Під це ми також підтягнемо вебплатформу і десь її презентуємо. Ще є друкований каталог, який поки що на етапі верстки, тобто він ще готується. Все в процесі. Загалом виставки й каталог поділені на три частини: це наші історичні класики (на жаль, у Любліні ми можемо презентувати їх тільки у вигляді фотографій, але в оригіналі вони будуть представлені в Києві на території музею, оскільки це їхня колекція), сучасні художники (які працюють вже не один рік, а дехто тільки починає, але в основному це досвідчені митці), і невелика група студентів. Галерея сценографії оголосила open call, і ми відібрали п’ять художниць, яких також тут показали. Це вже наше «завтра», від класиків до завтрашнього дня — така проекція”.
Aнна Ковальова: „Розкажіть про Ваші роботи?”
Олена Поліщук: ” Художники театральні працюють переважно зі стаціонарними великими театрами, але грантові програми дозволяють створювати невеликі проєкти, які розповідають дуже цікаві історії. Це не так, як у традиційному театрі, адже може бути два-три покази — і все, вистава зникає. Ось, власне, я тут представила костюми до двох проєктів, які ми робили. Це «Вертеп. Необарокова містерія» та другий проєкт — «Гра в хованки з паном Лятошинським». Якщо ми показували «Вертеп» нашою невеликою компанією разів п’ять чи навіть більше — один раз в одному місці було 10 показів — то пана Лятошинського ми показали лише тричі. Це був дуже цікаве місце, тому що це відбувалось в квартирі-музеї Лятошинського. У цій квартирі одна частина є музеєм, а в іншій живуть родичі Лятошинського. Ми показували цей перформанс на сходах, у кабінеті, для невеликої кількості людей — всього 20-30 глядачів на один показ. Це був дуже несподіваний проєкт, і тому фіксація цього проєкту дуже важлива для мене. Ми тоді зробили фотосесію, у нас є окремі фотографії в костюмах, і, власне, у мене є ще й самі малюнки, ескізи. Війна вносить корективи в наше життя і вистави. Не знаю, як в Європі роблять дуже сплановано, розплановано все наперед, але українці зараз працюють миттєво — якщо щось треба зробити, це робиться швидко, бо завтра ніхто не знає, що буде і тому плануванням зараз в Україні і війна внесла дуже сильні зміни, і проєкти робляться дуже швидко, як і художник працює дуже швидко.”
Анна Ковальова Чому обрали саме цей напрямок?
Олена Поліщук: „Мені просто сподобалося, що в театральному мистецтві всі види мистецтва поєднані. Що це тобі, якщо ти візуальним займаєшся, то це тобі і скульптура, і архітектура, і живопис — все разом. А якщо говорити глобально, то тут тобі і музика, і танці, і акторство, і режисура. Ну от саме за цю синтетичність мистецтв! Я не знаю, може я, така імпульсивна театральна натура… Ну так, з дитинства театр любила, і воно так якось пішло по любові”.
Даниїла Колот: У мене тут представлені костюми до вистави «Земля» за Ольгою Кобилянською, які я робила для Національного театру імені Марії Заньковецької у Львові. В даному випадку ви можете побачити дуже незвичні, непобутові костюми, які повністю поєднуються з простором. Костюми нагадують саму землю, суху траву, тобто на фотографіях з вистави видно сухе поле, скошеної трави. Водночас це — стріха, типовий український дах. Це подвійний образ. Народилася ідея створити персонажів, які б були частиною цього простору, ніби походили з цієї землі. Це такий теж коловоріт життя, коли абсолютно все з’являється, народжується з цієї землі, проживає певний життєвий цикл і повертається знову в землю.”
Анна Ковальова: “Який це рік?”
Даниїла Колот: “Минулого року вистава.”
Анна Ковальова: “Ця тема дуже важлива для українців — земля.”
Даниїла Колот: “Так, насправді. Ми тому й обрали цю тему, тому що мій режисер, з яким я співпрацювала над цією виставою, він вже робив, іншу трактовку «Землі» в іншому театрі до війни. Було бажання створити нову версію, актуальну до сьогоднішньої ситуації.”
Анна Ковальова: „Чому обрали сценографію?”
Даниїла Колот: „Це дуже довгий шлях, який веде мене в театр з дитинства. Навіть коли я в якісь моменти думала залишити його, мене щоразу повертало. Це було кохання з першого погляду, і, сподіваюсь, на все життя”.
Анна Ковальова:
„Організатором виставки є Галерея Cценографії у Львові разом із Центром міжкультурних творчих ініціатив «Роздоріжжя».
Експозицію можна побачити до кінця тижня в Музичній Раковині ім. Ромуальда Ліпки в Саксонському саду в Любліні.
Дякую за увагу, біля мікрофона була Анна Ковальова”.
