Dziś opowiem o ojcu ukraińskiej prozy, Hryhoriju Kvitce-Osnovianenko.
Hryhorij Kvitka-Osnovianenko urodził się 18 listopada 1778 roku w pobliżu Charkowa w rodzinie szlacheckiej. Charków zajmuje szczególne miejsce w twórczości wybitnego pisarza. Hryhorij Kvitka wybrał pseudonim Osnovianenko, który pochodzi od nazwy starożytnej wioski, obecnie dzielnicy Charkowa – Osnovy.
Przez długi czas Kvitka-Osnovianenko wstydził się swojego szlacheckiego pochodzenia. Był bardzo mądry i zdolny, pomimo tego, że uczył się tylko w domu i w szkole przyklasztornej, w której nie przejmowano się edukacją. Najważniejsza była codzienna obecność na nabożeństwach. Był też uzdolniony muzycznie, grał na flecie i fortepianie.
Kiedy był dzieckiem stracił wzrok. Sześcioletniego Hryhorija matka zabrała na pielgrzymkę do cudownej ikony Matki Bożej w Ozerianach, 30 km od Charkowa. W kościele chłopiec nagle zapytał: „Mamusiu, co to za obraz?”. „Widzisz go?” – zdziwiła się jego matka. „Tak, widzę” – odpowiedział chłopiec. Być może to właśnie z powodu uzdrowienia marzył o zostaniu mnichem. W wieku 22 lat został nowicjuszem w klasztorze Kuriazkogo. Tam Hryhorij łączył modlitwę z ciężką pracą. Mnichem ostatecznie nie został. Kvitka-Osnovianenko powrócił do świeckiego życia.
W Charkowie Hryhorij był jedną z najbardziej wpływowych i znanych osób. Zainicjował utworzenie Charkowskiej Biblioteki Prowincjonalnej, na którą sam zebrał fundusze. Stworzył Charkowski Instytut Dziewic Szlacheckich. Był jednym z założycieli i dyrektorem Charkowskiego Teatru Zawodowego.
Hryhorij Kvitka jako pierwszy stworzył gatunek prozy poetyckiej, który od 300 lat jest znany i czytany przez ludzi na całym świecie. Jest autorem poważnych utworów beletrystycznych napisanych w literackim języku ukraińskim. Najbardziej znane dzieła Kvitki-Osnovianenko to: „Czarownica z Konotopu”, „Zaręczyny na Honczariwce”, „Mertevetska Wielkanoc”, „Serdeczna Oksana”, „Marusia”, „Pan Halawski”, „Szelmenko – robotnik dniówkowy” i „Kozyr – panna”. W większości z tych utworów, pisarz z wielką miłością odtwarza obrazy zwykłych Ukraińców, ludowe zwyczaje oraz kulturę.
Swoją twórczością Kvitka-Osnovianenko uciszył ostatnich sceptyków inteligencji Imperium Rosyjskiego, którzy uważali ukraiński język „ludowy” za nieodpowiedni do twórczości literackiej, z wyjątkiem utworów humorystycznych.
Życie osobiste pisarza było bardzo ciekawe. Jego pierwszą miłością była primadonna charkowskiego teatru, Tetiana. Matka Hryhorija była jednak przeciwna temu związkowi. Dziewczyna wyszła za mąż za innego mężczyznę, a pisarz został jej kochankiem.
W wieku 43 lat Hryhorij Kvitka-Osnovianenko poznał swoją przyszłą żonę Hannę Wolf, która miała 18 lat. Co ciekawe, po raz pierwszy spotkali się w Instytucie Szlachetnych Dziewic. Była to inteligentna, wykształcona i szczera dziewczyna. Dziewczęta w takich instytucjach były wychowywane surowo, m.in., nie wolno im było rozmawiać, w drodze do jadalni czy klasy. Kształcono je na guwernantki dzieci rodzin szlacheckich. Hanna uwielbiała swojego męża. Była jego pierwszą czytelniczką i cenzorką. Żyli razem w szczęśliwym małżeństwie, choć nie mieli dzieci.
Pisarz zmarł na zapalenie płuc 20 sierpnia 1843 roku. Całe życie mieszkał w Charkowie.
Więcej informacji znajdziecie Państwo na stronach: msmb.org.ua i osvita.ua
Dziękuję Państwu za dziś, Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. Sara mazin, pexels.com
…………………………………………………
Сьогодні розкажу про батька української прози – Григорія Квітки-Основ’яненка.
Народився Григорій Квітка-Основ’яненко 18 листопада 1778 року поблизу Харкова у дворянській родині. У творчості видатного українця особливе місце посідає Харківщина, Григорій Квітка обрав псевдонім Основ’яненко, що походить від назви старовинного села, а зараз району Харкова – Основи.
Квітка-Основ’яненко довго соромився свого панського походження. Він був розумним та здібним, хоча навчався лише вдома та в школі при монастирі. Там найменше дбали про науку і стежили лише за щоденним відвідуванням церковних богослужінь. Також він був музично обдарованим – грав на флейті та фортепіано.
У дитинстві Григорій осліп. У віці 6-ти років мати повезла його на прощу до чудотворної ікони Озерянської Божої Матері, за 30 км від Харкова. У храмі хлопець раптом спитав: “Матусю, а що то за образ?” “Хіба ж тобі видно?” – здивувалася мати. “Так, мені розвиднілося”, – відповів він. Можливо, саме через таке зцілення він в дитинстві мріяв стати ченцем. І у 22 роки хлопець таки став послушником Курязького монастиря. Там Григорій поєднував молитву з тяжкою працею. Ченцем так і не став – згодом попросив звільнити його з монастиря.
Квітка-Основ’яненко повернувся до світського життя. У Харкові Григорій був одним із найвпливовіших та знаних людей. Був ініціатором створення Харківської губернської бібліотеки, для відкриття якої сам зібрав кошти. Створив Харківський інститут шляхетних панночок. Був одним із засновників та директором Харківського професійного театру.
Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу. Він автор перших серйозних художніх творів, написаних літературною українською мовою. Найвідоміші твори Квітки-Основ’яненка: «Конотопська відьма», «Сватання на Гончарівці», «Мертевецький Великдень», «Сердешна Оксана», «Маруся», «Пан Халявський», «Шельменко-денщик» та «Козир-дівка». У більшості з них письменник із великим знанням і любов’ю відтворює образи простих українців та українок, народні звичаї, пісні, манеру спілкування.
Своєю творчістю Квітка-Основ’яненко змусив замовкнути останніх скептиків у середовищі інтелігенції Російської імперії, які вважали до цього часу українську “народну” мову непридатною для літературної творчості, за винятком хіба що жартівливих творів.
Особисте життя письменника було цікаве. Перше його кохання – це прима харківського театру Тетяна. Мати Григорія була проти їхніх стосунків. Дівчина вийшла заміж за іншого, а письменник був її коханцем. У віці 43 роки Григорій Квітка-Основ’яненко зустрівся зі своєю майбутньою дружиною Ганною Вульф, якій було 18. Цікаво те, що уперше вони зустрілися в Інституті шляхетних дівчат. Це була розумна, освічена та душевна дівчина. Дівчат у таких закладах виховували суворо: заборонялося розмовляти навіть тоді, коли вони йшли в їдальню чи клас, їх готували на гувернанток в знатні родини. Ганна обожнювала свого чоловіка, була його першим читачем і цензором. Разом вони прожили у щасливому шлюбі, але дітей у них не було.
Письменник помер від запалення легень 20 серпня 1843 року. Все своє життя він прожив у Харкові.
Більше інформації Ви можетет дізнатись на сторінках: msmb.org.uа та osvita.ua
Дякую за увагу біля мікрофону була Анна Ковальова.
Pliki dźwiękowe
26.04.2024 Borszcz Ukraiński po Lubelsku
