Anna Kovalova: Dzis zapraszam Państwa do wysłuchania rozmowy z Vlodkiem Kaufmanem.
To ukraiński artysta grafik, performer, malarz, rzeźbiarz. Urodził się w 1957 roku w Karagandzie w Kazachstanie. Od 1974 roku mieszka i pracuje we Lwowie. Jest uczestnikiem i kuratorem wielu wystaw zbiorowych i projektów artystycznych w Ukrainie i za granicą.
Więcej o swojej twórczości opowie sam, Vlodko Kaufman.
Vlodko Kaufman: Krótko mówiąc, jestem autorem wielogatunkowym. Idea jest dla mnie bardzo ważna. W zależności od tego, jak często o niej myślę i jak długo mnie prześladuje i nie opuszcza to wtedy zrobię wszystko żeby jak najszybciej ją zrealizować. Inna sprawa, że ??moim zdaniem każdy pomysł wymaga indywidualnej techniki, więc nie ma dla mnie znaczenia, czy zajmuję się tylko malarstwem, czy tylko rzeźbą, czy też mam wykonać scenografię. Dla mnie wszystkie te techniki artystyczne są ważne, ale tylko na tyle, na ile pozwalają mi zrealizować ideę, która jest dla mnie aktualnie istotna. Dziś mogę zrobić performance, jutro mogę zrobić instalację, , po pewnym czasie będę mógł robić scenografię w teatrze i tak dalej. Oznacza to, że ważne jest dla mnie znalezienie, podkreślam jeszcze raz, techniki, która umożliwi jak najszerszą realizację pomysłu.
Anna Kovalova: Nad czym Pan teraz pracuje?
Vlodko Kaufman: Robię trzy, cztery projekty jednocześnie i to jest, wiadomo, naturalna selekcja. Stopniowo je rozwijam, aby nie zwiędły jak te pędy, a które z nich przeżyją, wyrosną, zupełnie jak w lesie, pierwszy krzew, który trafił na słońce wyrośnie. To jest mniej więcej moja technika wcielania w życie pomysłów. Nigdy nie mówię głośno, że chcę zrobić to i tamto. Może to przesąd, ale nie zdradzam swoich pomysłów. Zawsze mam kilka dobrych pomysłów i bardzo mnie to cieszy. Po prostu prędzej czy później uda mi się je zrealizować.
Anna Kovalova: A co z ostatniego udało się Panu zrealizować ?
Vlodko Kaufman: Zrobiłem, paradoksalnie, dużą wystawę malarstwa. Bo kiedyś zaczynałem jako malarz i wydawało mi się, że malarstwo to maksimum cywilizacji i poza malarstwem nie wyobrażałem sobie siebie inaczej. Myślałem, że jestem malarzem, a potem okazało się, że pomysły na obrazy przerosły moje obecne możliwości techniczne. Miałem taki kryzysowy stan, jakieś 30 lat temu, i wtedy uświadomiłam sobie, że malarstwo jest w porządku, ale będę do niego wracał kiedy będzie taka potrzeba. Wreszcie teraz zaistniała konieczność wykonania projektu wyłącznie malarskiego i bardzo mnie to cieszy. Z jakiegoś powodu wielu moich znajomych stwierdziło, że wróciłem do malarstwa, ale w rzeczywistości był to tylko projekt, który potrzebował tylko tej konkretnej techniki. Nazywa się on „Temperatura”. Do rozpoczęcia projektu skłoniła mnie wojna. Nie jest to przekaz bezpośredni ale widać, że wojna odcisnęła na nim piętno. Choć elementy obrazów są proste, zwykłe to kryją w sobie dużo więcej. Znajdziemy tam dzbany, gruszki, martwe ptaki. To wszystko jest czymś syntetycznym pomiędzy martwą naturą a pejzażem, na który patrzy się przez okno, którego nie ma, ale cały czas wydaje się, że patrzysz przez okno i nie wierzysz, że to rzeczywistość. To był mój najpoważniejszy projekt ostatnich lat. Zacząłem go dawno temu, kiedy zaczęła się pandemia, a zakończyłem, gdy zaczęła się wielka wojna.
Anna Kovalova: Kiedy rozmawialiśmy prywatnie, powiedział Pan, że po rozpoczęciu pełnoskalowej wojny dużo się zmieniło w Pana życiu.
Vlodko Kaufman: No cóż, na pewno byłem oszołomiony, nie wiedziałem, co mam zrobić. Panowało wielkie zamieszanie. Tak czy inaczej bałem się, towarzyszył mi ogrom emocji i nie wiedziałem jak je z siebie wydobyć. Wiedziałem jedynie, że nie chcę, by przyjęło to formę plakatu. Zawsze byłem zwolennikiem każdej emocji, która jest na tyle potężna, że należy ją powstrzymać. Kumuluje w sobie potężne emocje i potem staram się je zmienić w akt tworzenia. Choć uważam, że plakat to gatunek, który powinien istnieć, to nie powinno się stawiać go obok takich technik jest to instalacja, performance, czy malarstwo. No cóż, uważam, że dobrze się stało, że udało mi się powstrzymać emocje i nie działałem pod wpływem chwili, bo udało mi się lepiej dopracować koncept. Niepodważalnym jest, że największy wpływ miała na mnie wojna. Przez nią zaczęłem inaczej patrzeć na wiele rzeczy i jest to zauważalne w mojej twórczości.
Anna Kovalova: Może Pan powiedzieć coś więcej?
Vlodko Kaufman: Boleśniej reaguję na dźwięk. Na to, co się dzieje z Uchodźcami. Na przykład ja nie mogę tak po prostu namalować tej samej martwej natury, którą lubię malować, ponieważ w moim obecnym stanie emocjonalnym nie jestem już wstanie podejść do tego tak jak kiedyś. Moje dawne i obecne prace strasznie się różnią pod względem energii. Te najnowsze są pod silnym wpływem wojny, są dla mnie stresujące, jak ściśnięta sprężyna, nie mogę się w żaden sposób zrelaksować. Ta różnica jest bardzo istotna, bo od tego nie można uciec. Wojna wpływa na Twoją twórczość, na to, co robisz i na to, co robię ja. Widzisz, normalnie nie pracowałbym z taką techniką, jak obecnie. Pracuję z tymi materiałami, bo dzięki nim mogę bardziej przekazać nerwy, energię i napięcie. I to jest dla mnie bardzo ważne. W najnowszych pracach staram się pokazać, jak rozumiem obecne problemy społeczne. To jest dla mnie najważniejsze.
Anna Kovalova: Na dziś to wszystko a ja się z Państwem żegnam. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. varta.com.ua/news/lviv/1141433
___________________________
А зараз українською мовою.
Anna Kovalova: Вітаю, біля мікрофону Анна Ковальова
Сьогодні запрошую вас послухати розмову з Влодком Кауфманом.
Це Український графік, перформер, живописець і скульптор. Народився 1957 року в Караганді в Казахстані. З 1974 року живе і працює у Львові. Учасник багатьох колективних і персональних виставок, куратор мистецьких проектів в Україні та за кордоном.
Детальніше про свою творчість розповість сам Влодко Кауфман.
Vlodko Kaufman: Якщо так коротко, то я мультижанровий автор. Для мене дуже важливо ідея і в залежності від того наскільки вона мене муляє, мене переслідує, якщо довший час вона мене не полишає, то я зроблю все, щоб її зреалізувати. Інша справа, це на мою думку, що кожна ідея потребує індивідуальної технології, тому для мене неважливо, що я от займаюсь тільки живописом, чи займаюсь тільки скульптурою, чи там там хтось в театрі сценографією. Для мене ті всі арт технології важливі, але рівно настільки, наскільки вони дозволяють зреалізувати ідею, яка в мене зараз є актуальна, тому сьогодні я можу робити перформенс, завтра я можу робити інсталяцію, після завтра живопис, ще за якийсь час робити сценографію в театрі, ну і так далі. Тобто для мене важливо знайти, ще раз підкреслю, технологію, яка максимально дає можливість зреалізувати ідею.
Anna Kovalova: Над чим зараз працюєте?
Vlodko Kaufman: Я паралельно роблю три-чотири проекти і це такий, знаете, природній відбір, який з них виживе. Я так їх культивую потрохи, щоб вони не вмерли там, як ті паростки і який з них виживе, той виросте, як от в лісі. Ось який кущ перший до сонця пробився і виростає. Ну це приблизно така в мене технологія культивування паростків ідей. Я ніколи не кажу, що я хочу зробити то і то. Можливо, це забобони я не деклераю, те, що я маю такий то план, але Слава Богу є 4-5 хороших ідей, які поки мене не полишають і я з цього тішуся. Я просто рано чи пізно їх зреалізує.
Anna Kovalova: А що з останнього вдалось зреалізувати?
Vlodko Kaufman: Я зробив велику виставку живопису, як не пародоксально. Бо я колись починав, як живописець і мені здавалось, що живопис це максимальна цивілізація і поза живописом я себе ніяк інакше не уявляв. Потім виявилось, що є ідеї для яких живопису, як технологіі замало і це був у мене такий кризовий стан, десь може років 30 тому і потім я усвідомив, що нехай собі живопис буде, але він буде використовуватись тоді, коли в ньому буде необхідність. От нарешті зараз повстала така необхідність, що я зробив виключно живописний проект і я дуже з нього тішусь. Багато моїх друзів чомусь вирішило, що я повернувся в царину живопису, а це проект який потребував всього лиш цієї технології, до речі він називається «Температура». Він звичайно про війну але не безпосередньо. Він навіяний війною, може я б цей проект не зробив, як би ж не війна. Десь глибоко так проявляється, що це війна на нього вплинула. Це звичайні такі речі, не зрозуміло, чи це натюрморт, чи то пейзажі, щось якісь такі прості речі там глечики, груші, птахи мертві. От це все щось синтетичне між натюрмортом і пейзажом на який ти дивишся через вікно, якого немає але весь час здається, що це погляд через вікно і ти не віриш, що це реальність. Це був мій такий найсерйозніший проект за останній час, хоча я давно цей проект почав, ще як почалася пандемія, ну от закінчив, як почалась Велика Війна.
Anna Kovalova: Коли ми з вами приватно розмовляли, ви сказали, що змінились після початку повномасштабної війни.
Vlodko Kaufman: Ну я був в ступорі напевно, я не знав, що я буду робити. Було таке якесь розгублення, що я буде робити. Так чи інакше я боявся. Ємоцій море і треба їх якось вичавити з себе але я боявся, щоб це не була плакатність. Я завжди був прихильником, що будь яка ємоція, яка дуже така потужна, енергетично потужна, що її потрібно стримувати, щоб була можливість попрацювати чи переосмислити її, щоб вона дала можливість твору бути глибшим. Прямолінійність чи плакатність я вважаю, що це найліпший бік творчості, хоча плакат, як самодостатній жанр він існує і має існувати, але він має бути плакатом. Коли ти твориш щось, немає значення чи це інсталяція, чи це перформенс, чи це живопис там плакатність має бути відсутня. Плакатність це погана ознака того, що не є плакатом. Ну я от так старався стримувати ємоції і я думаю, що це добре, що я не почав це робити одразу, тому що я потім зрозумів, що треба дати час, щоб воно все уляглося але те, що війна сильно вплинула на це, то однозначно. Тому що я на багато речей по-іншому почав дивитися і це відчутно в тому, що я зараз роблю.
Anna Kovalova: Можете розказати більше про це?
Vlodko Kaufman: Нууу я дуже боляче реагує на звук, на те, що відбувається з міграцією людей. Ось для прикладу один і той самий натюрморт, який я люблю малювати, зараз буду малювати його інакше. Там буде зовсім інший контекст, не прямолінійний. Два натюрморти, які намалювані кілька років тому і зараз, вони будуть страшенно відрізнятись по якійсь енергетиці і ось на цей останній сильно впливає війна, тому що вона не дає спокою, вона завжди тебе напрягає і ти, як стиснута пружинка, не можеш ніяк розслабитись і це є важливо. Та й від того нікуди не дінешься. Вона впливає на твою творчість, на те, що ти робиш і на перформенси, які я роблю, це теж дуже впливає. Я би не працював з такими матеріалами через технологію перформенс, як зараз, розуміете. Тепер я працюю з тими речами, з тими матеріалами тому що вони мені дозволяють більше говорити про нерви, про енергетику, про напругу і це важливо. Тобто я стараюся вийти на своє розуміння цих соціальних проблем і пробую їх зачипати в своїй творчості. Це для мене найважливіше.
Anna Kovalova: На сьогодні це все. Дякую за увагу біля мікрофону була Анна Ковальова.
