04.10.2026 Borszcz Ukraiński po Lubelsku

Anna Kovalova:

Czy nowoczesna aranżacja tradycyjnej pieśni nie zabija jej duszy? Zapytałam o to zespół „Etnoformacja”. Witam Przy mikrofonie, Anna Kovalova.

————

Tradycyjne ukraińskie i łemkowskie pieśni spotykają się tu ze współczesną muzyką. „Etnoformacja” to projekt artystyczny i muzyczny, który sięga do folkloru, ale jednocześnie szuka dla niego nowej formy. Zespół spotkałam w Lublinie podczas występu. Jak powstał ten projekt i dlaczego jego twórczynie postanowiły sięgnąć właśnie po łemkowskie korzenie? O tym rozmawiałam z Ksenią Prannychuk i Halyną Barankevych.

Ksenia Prannychuk: Ta historia jest bardzo ciekawa, bo kiedy zaczęła się pełnoskalowa wojna, znałyśmy się z Halyną już wcześniej. Wiedziałam, że jest Łemkinią, ona wiedziała, że ja też nią jestem. W pewnym momencie Hala napisała do mnie, żebyśmy się spotkały. Wtedy zaczęłyśmy rozmawiać o naszych korzeniach i narodził się pomysł, żeby stworzyć coś wspólnie. Od dawna chciałam coś robić na temat Łemkowszczyzny, a Halia miała już duże doświadczenie i świetne projekty związane z łemkowską pieśnią. Pomyślałyśmy więc, żeby trochę ją unowocześnić, przybliżyć szerszej publiczności, a przede wszystkim młodemu pokoleniu. To bardzo ważne, żeby młodzi znali swoje korzenie i kulturę, wspierali ją i rozwijali. Rdzenni Łemkowie, którzy urodzili się jeszcze na Łemkowszczyźnie i zostali stamtąd wysiedleni jako dzieci, są już coraz mniej liczni. Wielu z nich odeszło, więc żyjących nosicieli tej tradycji zostało naprawdę niewielu. Chcemy, żeby ta kultura się odradzała i była zachowana. Kultura bojkowska czy huculska jest bardziej lokalna, natomiast kultura łemkowska została rozproszona po całym świecie. U mnie w domu zachowało się kilka pamiątek po przodkach. Między innymi wyszywana koszula, którą nosiła jeszcze moja prapraprababcia – ma już ponad sto lat. Zachowały się też pieśni, których nauczyła mnie babcia. U Hali było podobnie. I właśnie zebranie tego wszystkiego, połączenie i ponowne ożywienie tej kultury jest jedną z naszych ważnych misji. Odradzanie kultury łemkowskiej i ponowne jej przeżywanie jest dla nas czymś naprawdę głębokim i ważnym.

Halyna Barankevych: Przede wszystkim przekazujemy tę wiedzę kolejnym pokoleniom. Ksenia prowadzi swoją szkołę wokalną, a ja niedawno stworzyłam chór „Aniołów”. Dzieci, które tam śpiewają, będą już wiedziały, czym jest Łemkowszczyzna i że Łemkowie są grupą etnograficzną. Nie wykonujemy wyłącznie pieśni łemkowskich czy huculskich, mamy bardzo różnorodny repertuar, ale te wartości są już przekazywane młodemu pokoleniu. Tak naprawdę powinno się to robić bardzo aktywnie już od początku niepodległej Ukrainy. Uważam, że wiele lat zostało pod tym względem straconych i teraz musimy to nadrabiać. Dzisiaj nagle wszystko, co ukraińskie, stało się modne – język, wyszywanki, tradycyjne motywy. I dobrze, niech to trwa. Niech projektanci tworzą nowe ubrania, muzycy nowe aranżacje, a artyści nowe dzieła.

Bo jeśli zostawimy pustą przestrzeń, ktoś inny ją wypełni swoimi wartościami. A przecież ta przestrzeń powinna być wypełniona naszą wiedzą o historii, kulturze, pieśni i etnografii.

Anna Kovalova: Czy łemkowskie pieśni różnią się od tradycyjnych pieśni ukraińskich?

Ksenia Prannychuk: Tak, różnią się nawet sposobem śpiewania. Łemkowie podczas pracy śpiewali raczej cicho, dla siebie, dlatego melodyka tych pieśni jest trochę inna. Można w niej znaleźć bałkańskie motywy i dużo melizmatów. Ukraińska pieśń tradycyjna jest, moim zdaniem, bardziej donośna, taka, żeby mogło ją usłyszeć więcej osób. Łemkowskie pieśni są natomiast bardziej subtelne, cichsze i melodyjne.

Halyna Barankevych: Moja babcia mówiła mi, że Łemkowie śpiewali dla siebie, nawet podczas wykonywania najcięższych prac – w ogrodzie czy przy codziennych obowiązkach. Śpiewali sobie po prostu pod nosem. Być może dlatego te utwory są tak różnorodne. Jest bardzo dużo pieśni o miłości, są też utwory frywolne. Są oczywiście również pieśni emigracyjne, tworzone przez ludzi, którzy tęsknili za swoim krajem. Myślę, że właśnie dlatego, że te pieśni były wykonywane wszędzie, ale przede wszystkim dla siebie, są tak melodyjne i różnorodne.

Anna Kovalova: A jaka jest wasza ulubiona pieśń? Którą najbardziej lubicie śpiewać?

Halyna Barankevych: W naszym duecie jest taka pieśń, która ma dla mnie niezwykły klimat – „Hore – dolom chodżu”. Jest w niej jakaś magia. Dostawałyśmy nawet komplementy za to, że naprawdę czujemy tę pieśń. To chyba jest już na poziomie genetyki. Nie chodzi o technikę, umiejętności wokalne czy muzykalność, tylko o to, że nie oszukasz natury i swoich korzeni. One po prostu w tobie są. I kiedy śpiewasz, ta głębia pojawia się jakby sama z siebie.

Anna Kovalova:

Moimi gośćmi były Ksenia Prannychuk i Halyna Barankevych z zespołu „Etnoformacja”.

Dziękuję Państwu za uwagę. Do usłyszenia za tydzień. Anna Kovalova, Radio Lublin.

Fot. Oksana Kostiuk / nadesłane

_______________________________________________________________________________________________________________________

Anna Kovalova:

Чи не вбиває сучасна аранжировка душу традиційної пісні? Про це я запитала гурт «Етноформація». Вітаю, біля мікрофона – Анна Ковальова.

——

Традиційні українські та лемківські пісні тут зустрічаються із сучасною музикою. «Етноформація» – мистецький та музичний проєкт, який звертається до фольклору, але водночас шукає для нього нову форму. З гуртом я зустрілася у Любліні під час одного з його виступів. Як виник цей проєкт і чому його авторки вирішили звернутися саме до лемківського коріння? Про це я поговорила з Ксенією Пранничук та Галиною Баранкевич.

Ксенія Пранничук: Взагалі, історія дуже цікава, тому що, коли почалася війна, ми з Галиною вже були знайомі до того. Я знала, що це лемкиня, Галя теж знала, що я лемкиня, десь так слідкували одна за одною, і в один момент мені Галя пише, щоб зустрітися. І власне тоді десь народилося наше таке спільне бачення. Ми так обговорили наше коріння. Я давно хотіла щось творити на тему Лемківщини, а Галя давно творила, бо в неї є дуже круті проєкти, великі проєкти по лемківській пісні. І власне так виникла ідея, щоб створити щось спільне, щось цікаве для того, щоб лемківську пісню трошечки осучаснити, ввести в маси, ввести в молоді маси, тому що це дуже важливо, щоб зараз молодь, власне, знала своє коріння, знала свою культуру, підтримувала, розвивала. Тому що насправді таких корінних лемків, які десь народжені вже там, на Лемківщині, були вивезені малими дітьми, по суті, вже мало залишилося. Вже повідходили у вічність, і носіїв таких дуже мало. І ми, насправді, хочемо, щоб це відроджувалося, щоб береглася ця культура, тому що десь у сучасному світі території Бойківщини, Гуцульщини – вони всі локальні, тобто ми можемо легко дослідити цю культуру. А лемківська культура розкидана по всьому світу. Тобто в мене вдома десь зберігаються такі, ну, не багато речей, тому що колись бабуся розказувала, що це вимінювалося все на продукти харчування. Але вишиванка, яка залишилася, ще її прапрабаба носила, – це їй більше ніж 100 років уже. І коїне теж було привезене з Лемківщини, також у мене вдома залишилося. І це все зберігається поодинці десь у кожного вдома, і відповідна культура теж. Мені співала бабуся свої співанки, Галі свої співанки співалися. І все це, коли сукупно з’єднати і відродити, це насправді є нашою такою важливою місією поміж того всього, що ми ще робимо додатково. Відроджувати лемківське, проживати його знову – це насправді дуже глибоко, і це нам дуже подобається. І в плані того, що це ще і наша робота, це насправді дуже важливо.

Галина Баранкевич: Плюс, так, ми передаємо ці знання новим поколінням, тому що Ксенія має свою вокальну школу. Я недавно створила хор «Янголів», де вони також виконують різноманітні твори. Тобто ці діти вже будуть знати про Лемківщину однозначно. Вони вже не будуть виходити в цей світ, не розуміючи, що це етнографічна група. І взагалі, ну, тобто не тільки лемківські, гуцульські вони співають, і різний репертуар, але тим не менше ці цінності вже закладаються в нових молодих поколіннях. Те, що, в принципі, вже за незалежної України треба було робити дуже активно. І це, я вважаю, такий програний час був за ці роки незалежності, і ми мусимо зараз це дуже активно надолужувати. Тому що не залишити це… Зараз мейнстрим – всі почали раптом говорити українською, раптом це дуже круто, модно, вдягти вишиванку, всякі стильні штучки. Хай ці стильні штучки залишаються протягом віків, і хай дизайнери шиють новий одяг, хай співаються пісні, аранжувальники роблять нові варіації цих пісень. Якщо це стає порожниною, ця порожнина заповнюється ворогом, і ворог нам у мізки вкладає інші цінності, свої балети і так далі, і своїх художників, вибачте, роблять якусь штучну… знаєте, такий штучний, вибачте, на сленгу, кіпіш. А насправді це через нашу вину, що ця порожнина, вона стала порожниною, а мала бути наповнена своїми знаннями про історію, про культуру, про пісню, про етногрвфію і так далі.

Анна Ковальова: Лемківські пісні відрізняються від, наприклад, українських традиційних?

Ксенія Пранничук: Та відрізняються навіть там, як співається, тому що лемки колись під час роботи співали собі тихо, і мелодика трохи інша була. Тобто це якісь такі трохи балканські мотиви, дуже багато мелізмів, така дуже красива. Українська етнічна пісня – як на мене, вона така більш розлога, більш кричуща, така, щоб, напевно, більше людей чути було. Хоча лемки, так само, діляться на багато голосів, але це більше такі мотиви, такі тихіші, такі мелодійніші, як на мене.

Галина Баранкевич: Мені моя баба казала, що лемки співали для себе, вважаючи себе під час виконання найважчої якоїсь праці. Тобто, наприклад, там, на городі, у домашньому побуті. Тобто вони собі так співали, якби під ніс чи що, ну, тобто таким чином. Тому, напевно, і є така багатожанровість цих творів. Тому що, якщо, ну, заглянути навіть у якісь такі великі там томи, де збережені, власне, пісні, дуже різнобарвні, дуже багато пісень про кохання, дуже багато навіть сороміцьких творів. Звісно, є геніальні емігрантські пісні – це вже люди, які складали, коли тугу за своїм краєм. Але, мабуть, вони такі мелодійні і дуже різноманітні через те, що, власне, вони виконувались всюди, але так тихо, для себе.

Анна Ковальова: Яка ваша улюблена пісня?

Галина Баранкевич: В нашому дуеті дуже якось атмосферно, це, на мою думку, дуже атмосферно звучить «Горе- долом ходжу». Якось вона така… ну, якась в ній магія є сама по собі. І якось так, ну, ми отримували компліменти за те, що ми дуже чуємо цю пісню, відчуваємо. Це, мабуть, на рівні вже генетики. Це вже не про якусь там круту майстерність чи про вокальність, музичність, а власне про генетику, про те, що от природу і оце коріння не обдуриш. Воно є, і ти собі просто співаєш, а вже та глибина вона якось сама по собі з’являється.

Aнна Ковальова: Моїми гостями були Ксенія Пранничук та Галина Баранкевич із гурту «Етноформація». Дякую за увагу, до зустрічі наступного тижня, Анна Ковальова – Radio Lublin.