Anna Kovalova:
Czy jedna przypadkowa decyzja może odmienić całe życie? W przypadku Oksany Drachkovskiej właśnie tak się stało. Kim jest i jak potoczyła się jej droga, dowiedzą się Państwo już za chwile. Witam, przy mikrofonie – Anna Kovalova.
Oksana Drachkovska to ukraińska ilustratorka książek dla dzieci i autorka, absolwentka Akademii Sztuk Pięknych we Lwowie. Od kilku lat mieszka w Barcelonie. Spotkałyśmy się podczas festiwalu Alfabet w Lublinie. O tym, jak zaczęła się jej przygoda z ilustracją, opowie sama Oksana Drachkovska.
——————————————————–
Oksana Drachkovska:
Mam bardzo ciekawą historię. Studiowałam malarstwo monumentalne na Akademii Sztuk Pięknych we Lwowie i marzyłam o malowaniu wielkich murali. Kiedy jednak skończyłam studia i spróbowałam tego w praktyce, okazało się, że to nie jest dla mnie. Trudno było mi pracować w zespole, więc zaczęłam szukać innej drogi. Pewnego razu przyjaciółka zaprosiła mnie do Niemiec. Był to mój pierwszy wyjazd dalej niż Ukraina i Polska. Weszłyśmy do księgarni i zobaczyłam książki dla dzieci, zupełnie inne niż te, które wtedy były dostępne w Ukrainie – piękne, nowoczesne, różnorodne. Wtedy powiedziałam przyjaciółce: „Zostanę ilustratorką książek dla dzieci”. To było dla mnie odkrycie zupełnie nowego świata. Wróciłam do Ukrainy i zaczęłam uczyć się ilustracji, choć wcześniej zajmowałam się wyłącznie malarstwem. Właśnie wtedy zaczęła się moja droga. Później otrzymałam stypendium Gaude Polonia, które bardzo mi pomogło. Wiele się tutaj nauczyłam i zrealizowałam sporo ciekawych projektów. To był początek mojej drogi jako ilustratorki.
Anna Kovalova:
Czyli można powiedzieć, że Polska również miała wpływ na Pani twórczość?
Oksana Drachkovska:
Tak. Kiedy zdecydowałam, że chcę zostać ilustratorką, od razu pomyślałam o tym stypendium. Polska słynie z pięknych tradycji ilustracji książkowej i plakatu, więc wiedziałam, że mogę się tu wiele nauczyć. Przygotowałam portfolio, stworzyłam projekt i złożyłam wniosek. Udało się – dostałam stypendium. Te sześć miesięcy było dla mnie wspaniałym początkiem i bardzo dużo mnie nauczyło.
Anna Kovalova:
Która ilustracja albo książka jest Pani ulubioną?
Oksana Drachkovska:
Od dziesięciu lat ilustruję książki dla dzieci i stworzyłam ich naprawdę wiele. Mam z nimi szczególną relację – dopóki nad nimi pracuję, są bardzo „moje”. Kiedy jednak oddaję je wydawcy i książka trafia do druku, mam wrażenie, że zaczyna już żyć własnym życiem. Obecnie pracuję nad swoją autorską książką, w której jestem zarówno autorką, jak i ilustratorką. To opowieść o żyrafie i właśnie ona jest mi teraz najbliższa. Jeśli jednak miałabym wskazać książkę już wydaną, to wybrałabym tę, którą ilustrowałam trzy lata temu dla ukraińskiego wydawnictwa Starego Lwa. Opowiada o muzyce i orkiestrze. Co ciekawe, książka ukaże się również w Polsce. Nosi tytuł „Cicho trwa próba”. Jest częściowo interaktywna i pomaga dzieciom poznawać instrumenty muzyczne występujące w orkiestrze. To chyba właśnie z niej jestem najbardziej dumna.
Anna Kovalova:
Dlaczego akurat żyrafa?
Oksana Drachkovska:
To był przypadek. Robiłam ćwiczenie polegające na losowaniu przypadkowych słów. Jednym z nich była właśnie żyrafa i od razu pojawił się pomysł na historię. Nigdy wcześniej nie była moim ulubionym zwierzęciem. Ale kiedy zaczęłam szkicować i pracować nad książką, wszystko się zmieniło. Myślę, że każdy twórca w pewnym sensie rysuje samego siebie. Pracuję nad tą książką już od trzech miesięcy i teraz wszędzie widzę żyrafy. Nawet mój pies zaczyna mi je przypominać. Zdążyłam bardzo je polubić i mam do nich ogromny sentyment. Na razie nie mogę jeszcze zdradzić fabuły. Mogę tylko powiedzieć, że jest to historia o przyjaźni, relacjach i o tym, co w życiu najcenniejsze. Bardzo lubię poruszać takie tematy, podobnie jak temat domu. To jedne z najważniejszych motywów w książkach, które tworzę.
Anna Kovalova:
Właśnie temat domu jest bardzo ciekawy. Chciałabym o to zapytać, bo obecnie mieszka Pani w Barcelonie, a nie w Ukrainie. Czy wojna zmieniła Pani plany?
Oksana Drachkovska:
Tak, bardzo. Wojna pokazała, co jest naprawdę najważniejsze. Najważniejsi są ludzie, ludzkie życie i więzi między ludźmi. Pokazała też ludzi takimi, jacy są naprawdę. Bywało różnie.
Anna Kovalova:
Było więcej rozczarowań czy raczej odkryła Pani ludzi z zupełnie innej, lepszej strony?
Oksana Drachkovska:
Rozczarowania oczywiście też były. Od czterech lat mieszkam w Barcelonie i często miałam poczucie, że tracę więź z Ukrainą. Kiedy jednak przyjechałam do Lwowa, zrozumiałam, że niczego nie straciłam. Wszystko nadal tam jest. Po prostu mój świat stał się większy i zaczęłam patrzeć na wiele rzeczy z innej perspektywy. Dlatego nie chcę skupiać się na rozczarowaniach, lecz na tym, że wewnętrznie stałam się bogatsza.
Anna Kovalova:
Jak się żyje w Barcelonie?
Oksana Drachkovska:
Różnie. To zupełnie inna kultura. Na początku wszystko wydaje się nowe i fascynujące. Później zaczyna się dostrzegać różnice, które czasami potrafią irytować, bo my, mieszkańcy Europy Wschodniej, inaczej patrzymy na wiele rzeczy. Z czasem jednak zaczęłam zadawać sobie pytanie: dlaczego oni tacy są? Doszłam do wniosku, że ogromną rolę odgrywa nawet słońce i klimat. Kiedy to zrozumiałam, łatwiej było mi zaakceptować wiele różnic. Na przykład Wielkanoc wygląda tam zupełnie inaczej. Dla nas to święto ma wyjątkowe znaczenie, bo wiąże się z oczekiwaniem na wiosnę. Tam klimat jest inny, więc wiele rzeczy odbiera się inaczej. Dzisiaj bardzo lubię życie w Katalonii i z ciekawością poznaję jej kulturę. Jednocześnie zaczęłam robić wiele rzeczy, których wcześniej nie robiłam nawet w Ukrainie – gotuję ukraińskie potrawy, obchodzę święta zgodnie z naszymi tradycjami i pokazuję je miejscowym. Mam wrażenie, że przez odległość jeszcze mocniej łączę ze swoimi korzeniami i z pamięcią o mojej babci, której już z nami nie ma. Paradoksalnie właśnie życie z dala od Ukrainy sprawiło, że moje korzenie stały się jeszcze silniejsze.
Anna Kovalova:
Moim gościem była Oksana Drachkovska – ukraińska ilustratorka. Dziękuję Państwu za uwagę. Do usłyszenia za tydzień. Anna Kovalova, Radio Lublin.
Fot. Alina Januszczyk
__________________________________________________________________
А зараз можна прослухати українською мовою.
Анна Ковальова:
Чи може одне випадкове рішення змінити все життя? У випадку Оксани Драчковської саме так і сталося. Хто вона і яким був її шлях, ви дізнаєтеся вже за мить. Вітаю, біля мікрофана – Анна Ковальова.
Оксана Драчковська – українська ілюстраторка дитячих книжок і письменниця, випускниця Львівської національної академії мистецтв. Уже кілька років вона живе в Барселоні. Ми зустрілися під час фестивалю «Алфавіт» у Любліні. Про те, як розпочалася її пригода з ілюстрацією, розповість сама Оксана Драчковська.
Оксана Драчковська:
Взагалі в мене дуже цікава історія з цим, тому що я навчалася в Академії мистецтв у Львові на монументальному живописі й дуже мріяла розписувати величезні стіни. Але коли закінчила академію, спробувала це, і мені якось… Мені не сподобалося. Мені було важко працювати в команді, і я вирішила, що буду думати про щось інше.
Так сталося, що подруга запросила мене до Німеччини. Це була моя перша поїздка кудись далі України й Польщі. Там ми зайшли до книгарні, і я побачила дитячі книжки. До того в Україні таких гарних і сучасних книжок майже не було. Коли я їх побачила, то сказала подрузі: «Я буду дитячою ілюстраторкою». Там були такі різноманітні підходи, історії – мене це дуже захопило. Я повернулася в Україну й почала вчитися, відкривати для себе цей світ. Адже я навчалася живопису, а це зовсім інше. Так почався мій шлях.
Потім я виграла стипендію Gaude Polonia, і це дуже мені допомогло – я багато чого навчилася й зробила тут багато цікавих речей. Так і почався мій шлях, так я стала ілюстраторкою.
Анна Ковальова:
Тобто можна сказати, що Польща теж мала певний вплив на вашу творчість?
Оксана Драчковська:
Так, власне, коли я вирішила, що буду ілюстраторкою, то згадала про цю стипендію. Польща славиться своїми гарними традиціями книжкової ілюстрації та плаката, і тут є чого повчитися. Тому я одразу поставила собі за мету зробити портфоліо, створити цікавий проєкт і податися на цю стипендію. Я її виграла, і це був для мене чудовий старт, бо за ті шість місяців, поки я тут була, дуже багато чого навчилася.
Анна Ковальова:
Яка ваша найулюбленіша ілюстрація? Чи, можливо, книжка?
Оксана Драчковська:
Ілюстрація чи книжка?
Анна Ковальова:
Можна і те, й те.
Оксана Драчковська: Я вже десять років малюю дитячі книжки й намалювала їх дуже багато. У мене така цікава історія з книжками: поки я їх малюю, вони ніби мої. Я дуже до них прив’язуюся. Але коли вже віддаю видавцю, коли книжка виходить друком і я бачу її готовою, то вже майже не відчуваю з нею такого зв’язку. Вона вже ніби живе своїм життям. Зараз я працюю над власною книжкою, де я і авторка, і ілюстраторка. Вона зараз для мене найближча. Це книжка про жирафу одну. А якщо говорити про вже видані книжки, то мені дуже подобається та, яку я ілюструвала три роки тому для українського видавництва «Старого Лева». Вона про музику, про оркестр. До речі, ця книжка має вийти й у Польщі. Називається «Тихо триває репетиція». Вона трохи інтерактивна й допомагає дітям вивчати музичні інструменти, які є в оркестрі. Напевно, саме нею я найбільше пишаюся з усього, що зробила.
Анна Ковальова:
Чому книжка саме про жирафу?
Оксана Драчковська:
Це сталося випадково. Я просто робила вправу – вигадувала випадкові слова. Так склалося, що одним із них була жирафа, і в мене одразу народилася історія. Тобто жирафа ніколи не була моєю улюбленою твариною чи якоюсь особливо цікавою для мене. Але коли я почала робити ескізи й працювати над книжкою… Взагалі кожен малює себе. Я вже три місяці працюю над нею, і тепер всюди бачу жираф. Навіть моя собака тепер мені трохи нагадує жирафу.я тепер маю синтементи до цих тварин. Вони здаються мені надзвичайно милими. Поки що не можу розповісти, про що саме ця історія. Скажу лише, що вона про друзів, про дружбу і про найцінніше. Власне я дуже люблю торкатись до таких тем. Не лише до теми дружби, а й до питання дому. Це для мене одна з найцікавіших тем у книжках, які я створюю.
Анна Ковальова:
Власне, питання дому – дуже цікава тема. Одразу хочу запитати, адже зараз ви живете в Барселоні, а не в Україні. Війна змінила ваші плани?
Оксана Драчковська:
Так, дуже змінила. Дуже багато чого сталося. Війна дуже чітко показала, що є найважливішим. Найважливіші – це люди, людське життя і зв’язки між людьми. Люди стали такими, якими вони є насправді. Війна показує все без прикрас. По-різному буває.
Анна Ковальова:
Більше було розчарувань чи, навпаки, хтось відкрився для вас з іншого боку, було більше підтримки?
Оксана Драчковська:
Розчарування теж були. Але водночас я вже чотири роки живу в Барселоні, і мені завжди було сумно через те, що я ніби втрачаю зв’язок з Україною. Я була у Львові і в мене було таке відчуття, ніби я вже втратила все. Коли я приїхала у Львів то зрозуміла, що нічого не втратила. Усе залишилося. Просто тепер мій світ став більшим. Він ніби розширився, і я почала по-іншому на все дивитися. Тому я не хочу концентруватися на розчаруваннях. Більше – на тому, що всередині мене все стало більшим.
Анна Ковальова:
Як жити в Барселоні?
Оксана Драчковська:
Та по-різному. Це зовсім інша культура. Спочатку, коли ти приїжджаєш або подорожуєш, усе здається новим і цікавим. Потім починаєш бачити відмінності, і вони можуть дуже дратувати, тому що ми зовсім інші. Ми зі Східної Європи, ми інакше ставимося до багатьох речей. А потім приходить момент, коли починаєш шукати відповідь на питання: чому вони такі? Для мене було дуже цікавим спостереження, що, як не дивно, сонце відіграє в цьому велику роль. Чому ми такі, а вони інші. Коли я це зрозуміла, то багато що стало на свої місця. Наприклад, Великдень у них проходить зовсім інакше. Для них це свято не має такого значення, як для нас, тому що ми дуже чекаємо весни. У нас багато що пов’язане з кліматом, а вони цього не чекають. У них дуже багато чого влаштовано по-іншому. І коли я це зрозуміла, то почала більше приймати цю культуру. Мені дуже подобається. Я живу в Каталонії. Дуже подобається ця культура, і я постійно хочу відкривати її для себе. Водночас я почала робити багато того, чого не робила навіть в Україні: готувати українські страви, святкувати за українськими традиціями. Мені дуже цікаво показувати це місцевим. Усе це ніби продовжує мене. Таке відчуття, що я ще більше з’єднуюся зі своєю бабусею, якої вже немає. Тому моє коріння стало для мене ще сильніше. Я далеко від України, тому треба було корені зробити ще сильнішими.
Анна Ковальова:
Моєю гостею була українська ілюстраторка – Оксана Драчковська. Дякую за увагу, до зустрічі наступного тижня. Анна Ковальова, Радіо Люблін.
Pliki dźwiękowe
09.08.2026 Borszcz Ukraiński po Lubelsku
