12.01.2024 Borszcz Ukraiński po Lubelsku

Anna Kovalova: Czym jest „Wodochreszcze” w Ukrainie. Dowiedzą się Państwo za chwile. Witam, przy mikrofonie Anna Kovalova.

Święto Trzech Króli w Polsce, a Wodochreszcze w Ukrainie – choć oba obchodzone są 6 stycznia, to różnią się tradycjami i symboliką. Czy wiecie, że w Ukrainie szczególną rolę odgrywa święcona woda, od której zaczyna się uroczysta kolacja? A może słyszeliście o szczedrowaniu – unikalnym zwyczaju, kiedy dziewczęta odwiedzają domy z pieśniami?

Więcej o tradycjach „Wodochreszcza” opowie koordynatorka projektów Fundacji Kultury Duchowej Pogranicza, Oksana Basaraba.

Oksana Basaraba: 5 stycznia, dzień przed świętem Objawienia Pańskiego, mamy Wigilię Objawienia. Rozpoczyna się ona od Boskiej Liturgii, a jeśli wypada w dzień roboczy, często odbywa się wspólna modlitwa, zwana Wielką Litiją. W tradycji mojej wsi po tzw. małym poświęceniu wody zabieraliśmy jej odrobinę i zaczynaliśmy Wigilię od tej wody. To taki moment podobny do Wigilii przed Bożym Narodzeniem, jednak tym razem odbywa się ona przed Objawieniem Pańskim. Wigilię zaczynamy właśnie od tej święconej wody, a nie od opłatka czy prosfory, jak ma to miejsce w naszej tradycji.

Po wodzie przystępujemy do kutii i innych potraw postnych. Te potrawy często nie różnią się od tych na Wigilię Bożego Narodzenia, ale w zależności od regionu mogą być odmienne. Na przykład u mnie część rodziny pochodzi z Odessy, a część z obwodu iwano-frankiwskiego. Oczywiście, Odessa, jako miasto nadmorskie, słynęła z dużej ilości ryb, więc na Wigilii mojej prababci było aż 6–7 różnych potraw rybnych: od wędzonych po pieczone. Natomiast w obwodzie iwano-frankiwskim dominowały dania warzywne – bób, fasola, kapusta z grochem, podlewa z grzybów czy różne pierogi. Wszystko zależało od regionu i dostępności składników.

Słyszałam też od koleżanek z wschodnich regionów, że przygotowują kutię z ryżu, co dla mnie było nietypowe, ale pokazuje, jak różnorodne są nasze tradycje. To piękne, że możemy poznawać się nawzajem przez te różnice.

Jeżeli chodzi o 6 stycznia, w święto Objawienia Pańskiego, zaczynamy od Boskiej Liturgii. To Liturgia Świętego Bazylego Wielkiego, która jest nieco dłuższa od zwykłej Liturgii Świętego Jana Złotoustego, odprawianej na co dzień. Po Liturgii odbywa się Wielkie Poświęcenie Wody, a potem wierni mogą zabrać tę wodę do domu. Pamiętam, że moja babcia zawsze przynosiła kilka litrów tej wody, bo była używana w różnych sytuacjach – na przykład, gdy ktoś w domu chorował. Jako dzieci, kiedy mieliśmy przeziębienia, babcia dawała nam tę wodę obok tradycyjnych leków.

W tradycji naszej rodziny ta woda była też wykorzystywana do poświęcenia ważnych miejsc.

Dawno temu u nas spłonęła stodoła. Pamiętam, jak po tym pożarze, gdy budowaliśmy nowy, babcia poprosiła najstarszego w rodzinie, by poświęcił to miejsce wodą jordańską, aby ustrzec się przed nieszczęściami.

Również po Wigilii, rozpoczynało się szczedrowanie (w tradycji ukraińskiej). To coś innego niż kolędowanie. W szczedrowaniu brały udział głównie dziewczęta – często niezamężne – i odwiedzały bliskich, rodzinę, rodziców chrzestnych. Chodziliśmy po domach do późnej nocy. Obecnie tradycja ta jest kontynuowana.

Anna Kovalova: U mnie w Żytomierzu w to święto robiono na rzece krzyż, a potem trzeba było się wykąpać, żeby być zdrowym przez cały rok.

Oksana Basaraba: Jeśli chodzi o tradycję wyrzeźbiania krzyża na lodzie nad rzeką lub jeziorem, to nie jest ona bezpośrednio związana z religią, ale raczej z lokalnym zwyczajem. W mojej wsi, kiedyś, jeśli były mrozy i gruby lód, wycinano krzyż, przy którym odbywało się poświęcenie wody. Jednak w ostatnich latach zimy stały się łagodniejsze, więc już tego nie praktykujemy. To również kwestia zmian ekologicznych i bezpieczeństwa, bo nie zapominajmy o wojnie. Obecnie tego nie ma, jest tylko poświęcenie wody w cerkwi.

Staramy się zachować te tradycje, bo to jest ważne. W czasie wojny, jeszcze bardziej staramy się pielęgnować te tradycje, bo są one częścią naszej tożsamości, którą Rosja próbuje niszczyć. Święta są okazją, by przypomnieć sobie o bogactwie naszej kultury. To, że w każdym regionie różnią się one od siebie, jest naszą siłą i powodem do dumy. Warto przekazywać je dalej, bo są częścią naszego dziedzictwa, które należy pielęgnować.

Anna Kovalova: Dziękuję Państwu za dziś. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.

Fot. Zenon Sych / wikipedia.org

___________________

Анна Ковальова:

Як святкують Водохреще в Україні? Дізнаєтесь за мить. Вітаю, біля мікрофона Анна Ковальова.

Свято Трьох Королів у Польщі та Водохреща в Україні – хоча обидва відзначаються 6 січня, вони відрізняються традиціями та символікою. Чи знаєте ви, що в Україні особливу роль відіграє освячена вода, з якої починається Свята вечеря? А, можливо, ви чули про щедрування – унікальний звичай, коли дівчата відвідують домівки з піснями?

Більше про традиції Водохреща розповість Оксана Басараба, координаторка проєктів у Фундації Духовної Культури Пограниччя.

Оксана Басараба:

Я би теж почала тут із того, що традицій немає правильних і неправильних. Є традиції — вони є. Вони в кожній родині, чи поселенні, чи місті, чи регіоні закорінилися з огляду на певні кліматичні особливості та характеристики регіону. Тобто, наприклад, частина моєї родини з Одещини, а частина з Івано-Франківщини, і вже в двох родинах я бачила дуже різні традиції. Ті, хто з Одещини, на святвечорі завжди мали багато рибних страв, тому що там процвітало рибне господарство, і було багато видів риби. Цього, наприклад, у Західній Україні, у батьків моєї мами, було менше. Більше переважали бобові: ми готували квасолю, тушили горох із капустою, робили овочеві салати, картоплю, вареники (кілька видів). Зараз, коли я святкую Водохреща, то, очевидно, великою традицією, яка об’єднує всіх, є освячення води. У мене в селі, де я виросла, 5 січня відбувалося мале водосвяття. Уранці ми приходили до церкви, де проводилися «великі царські часи» та мале освячення води. Цю воду ми набирали і використовували для святвечора. Якщо перший святвечір перед Різдвом розпочинався з просфори, якою ділилися всі разом (у Польщі, наприклад, це оплаток), то у нас це просфора. Ми нею ділились зазвичай. Просфора це частинка євхаристійного хліба, який замочується в мед. Натомість вже перед Водохрещем, у щедрий вечір (або, як його називають у деяких регіонах, голодна кутя), розпочинали з освяченої води. Ми мали глечик із цією водою, і першою її пив господар або найстарший у родині, далі — всі інші, від старших до молодших. Потім розпочинали вечерю з куті. Страви цього вечора майже не відрізнялися від першого святвечора. Вечір перед Водохрещем також супроводжувався щедруванням і щедрівками. У нашому селі щедрували лише дівчата, тоді як колядувати могли всі: і хлопці, і дівчата, і дорослі, і старші. На Василя Великого посівати ходили лише хлопці. Щедрування проходило тільки ввечері 5 січня, і ми ходили найчастіше до родичів чи друзів. Пам’ятаю, як ще до війни ми щедрували до пізньої ночі, бо 6 січня вже не щедрували. Ці традиції у кожному регіоні, селі чи області дуже відрізнялися. Отже, як я зазначала мале водосвяття 5 січня використовували для освячення води, якою господар дому благословляв усі кімнати, будинок і господарство, щоб усе вродило та було добре. Натомість 6 січня відбувалося велике водосвяття. На відміну від поляків, ми не освячували крейду чи кадило — тільки воду. Її освячували у великій кількості, щоб кожен міг взяти її для своїх потреб. Цю воду вважали цілющою: під час хвороби її могли випити, наприклад коли у мене помирали бабуся і дідусь, то перед смертю мама давала їм випити цю воду.У цей день служили літургію Василія Великого, яка довша за звичайну літургію Івана Золотоустого. Ця літургія трохи довша за ту, яка відбувається кожної неділі. Після літургії проводили чин великого освячення води. Тоді кожен міг набрати собі води. Найчастіше було так, що кожен приносив своєї звичайної води і розбавляє освяченою. Також священник всіх освячує цією йорданською водою, благословляє нею. Ця вода також використовується при душпастирських відвідинах, священник освячує будинки, родини.

Анна Ковальова:

В мене в Житомирі на це свято на річці робили хрест, а потім потрібно було там скупатися, щоб бути здоровим увесь рік.

Оксана Басараба:

Памʼятаю з такого дитинства, тобто коли біля нас недалеко від церкви може метрів 150 була річка. Тоді зима була суворою, біля церкви вирізали хрест із льоду й проводили біля нього освячення води. Однак останні 7–8 років у нашому селі цього не роблять, оскільки зими стали теплішими, і льоду просто немає. Наприклад, у Перемишлі греко-католицька громада освячує воду на Цянь, хоча хрест із льоду вже не вирізають. Ці зміни пов’язані з екологічними умовами. Отже, багато традицій змінюється через кліматичні та інші обставини. Наприклад, освячення води в річці — це не обов’язкова традиція, вона залежала від можливостей і клімату. Найчастіше традиція освячення води зберігається в церквах, а все інше залишається на розсуд місцевих громад та на розсуд священника.

Анна Ковальова: Дякую за увагу. Біля мікрофона була Анна Ковальова.