Anna Kovalova:
„Warunek Cudu” to nazwa nowej mozaiki, która powstała na ścianie jednej z lubelskich kamienic.
Witam, przy mikrofonie Anna Kovalova.
Mozaika pojawiła się przy ulicy Targowej w Lublinie. Dzieło autorstwa ukraińskiej artystki Ingi Levi, przedstawia drejdel – symbol związany z żydowskim świętem Chanuka. Realizacja powstała w ramach polsko-ukraińskiego projektu „Mozaikowe miasto”, którego pomysłodawcą jest Piotr Zeniuk z Fundacji „Kultura Enter”. Celem projektu jest przywracanie oraz tworzenie mozaik nawiązujących do wspólnej historii i dziedzictwa kulturowego. Instalacja wzbudziła zainteresowanie mieszkańców, stając się elementem przypominającym o różnorodności historycznej Lublina.
Więcej o mozaice opowie autorka, Inga Levi.
Inga Levi: Mozaika na ulicy Targowej, tam, gdzie znajduje się targowisko, to teren dawnego getta żydowskiego. Dlatego moim pierwszym pomysłem było stworzenie mozaiki na temat żydowski, tym bardziej że mam stuprocentowe żydowskie korzenie. Jest to mozaika w formie żydowskiego bączka (drejdel), w który tradycyjnie gra się podczas święta Chanuka. Ten projekt nazwałam „Warunek cudu”, ponieważ z jednej strony jest to dla mnie temat żydowski – chciałam, aby na tej mozaice znalazł się obraz, który symbolizuje, że była to żydowska część miasta. Z drugiej strony nie mogę przestać myśleć o wojnie w Ukrainie i nie chciałam, aby projekt był całkowicie niezwiązany z tym, co się teraz tam dzieje. Znalazłam rozwiązanie, które w pewien sposób zaszyfrowałam w tej zagadce. Historia jest następująca: drejdel to bączek, w który gra się podczas Chanuki. Chanuka to święto, które celebruje zwycięstwo Żydów w odzyskaniu Jerozolimy spod panowania grecko-perskiego dwa wieki przed naszą erą. Drejdel ma cztery strony, a na każdej z nich znajduje się litera alfabetu hebrajskiego: nun, gimel, hej i szin. W grze każda litera ma swoje znaczenie i cel. Gra polega na tym, że istnieje wspólna pula, czyli „bank”, o który toczy się rozgrywka. Zwykle są to czekoladowe monety lub drobne smakołyki. Gracze albo biorą coś z banku, albo wkładają coś do niego. Wygrywa ten, kto zbierze najwięcej. Gracz, który kręci drejdel, losuje literę. Jeśli wypadnie nun, pomija kolejkę – oznacza to „nic”. Jeśli wypadnie gimel, zabiera wszystko z banku. Hej oznacza połowę – gracz bierze połowę puli. A szin zmusza go do dodania czegoś do banku. Na tej mozaice pokazuję tylko dwie litery – szin i gimel. Jeśli odczytać je razem, oznaczają „zainwestować wszystko”. Właśnie to jest „warunek cudu” – jeśli chcemy, aby cud się wydarzył, każdy musi dać z siebie wszystko. My już doświadczyliśmy wielkiego cudu, kiedy mieli nas pokonać w trzy dni, a Ukraina już prawie trzy lata walczy z agresorem. Myślę, że to można uznać za cud. Ale żeby wydarzył się kolejny – nasze zwycięstwo nad agresorem – to musi być kolejny warunek: musimy stale się angażować, wszyscy razem. Cały czas myślę o tym, ilu naszych ludzi oddaje swoją wolność, czas, życie, ostatnie pieniądze na pomoc. Inaczej nie możemy. Inaczej nie mamy szansy.
Anna Kovalova:
Wiem, że mozaikę tworzyłaś z inną artystką i wolontariuszami.
Inga Levi:
Razem ze mną przyjechała pomagać artystka Tania Bakum. Jest fotografką i performerką, nigdy wcześniej nie zajmowała się mozaiką, ale nauczyła się wszystkiego od podstaw. Na przykład świetnie radzi sobie z łamaniem płytek na odpowiedni rozmiar. Ciekawym aspektem tego projektu jest to, że mamy około 18 wolontariuszy: same dziewczyny, oprócz jednego chłopaka, i wszyscy są z różnych miast Ukrainy — żadne miasto się nie powtarza. Mamy również jedną Polkę, która mówi po ukraińsku.
Anna Kovalova: Panie Piotrze,co było inspiracją do stworzenia projektu „Mozaikowe miasto”?
Piotr Zieniuk:
On się wziął jakby z dwóch elementów, które mnie otaczają i które znam, czyli przestrzeni, w której mieszkam. To jest osiedle Słowackiego, ulica Balladyny, osiedle hansenowskie, które słynie właśnie z mozaiki. To jest mozaika abstrakcyjna – nie wpisuje się ona w nurt monumentalistyczny socrealizmu, lecz pochodzi z lat 70. i ma charakter abstrakcyjny. Takie mozaiki można również podziwiać na miasteczku akademickim, na niektórych wydziałach. Oczywiście, nie wszystko przetrwało do naszych czasów, ale wciąż wiele z nich istnieje, na przykład na dworcu PKS przy Alei Tysiąclecia. To jest tak zwana mozaika modernistyczna i to jest jeden z komponentów, które były inspiracją dla mojego pomysłu oraz koncepcji całego projektu. Drugim elementem jest moje osobiste doświadczenie. Trzy lata temu poznałem Ingę Levię, która w 2021 roku była na rezydencji w ramach stypendium Gaude Polonia. Wtedy stworzyła wystawę i instalację w przestrzeni publicznej właśnie z wykorzystaniem mozaiki. Oczywiście była to zupełnie inna forma – jej mozaiki miały charakter galeryjny, były to obrazy stworzone techniką mozaikarską. Jednocześnie w Śródmieściu powstała tymczasowa, wolnostojąca instalacja. Od tamtej pory idea mozaiki chodziła mi po głowie. W tamtym czasie kupiłem jedną mozaikę od tej artystki, a drugą wypożyczyłem i mam ją do dziś. Stąd właśnie zrodził się pomysł na projekt. Początkowo miał on znacznie szerszy zakres, ale mam nadzieję, że uda mi się zrealizować wszystkie jego elementy w najbliższych latach. W tym roku prowadziliśmy cykl warsztatów mozaikarskich, które organizowała Paulina Garbiec – wspaniała artystka z Lublina. Były one częścią realizacji wielkoformatowej mozaiki przy ulicy Targowej. W kolejnych latach chcemy kontynuować te działania, rozbudowując zasób naszego miasta o kolejne mozaiki. Nie będą one aż tak liczne jak murale, które powstają w Lublinie, ale chcemy, aby rozwijały się równolegle do nich. Oprócz tego planujemy dokumentować istniejące jeszcze w Lublinie mozaiki z lat 50., 60. i 70. oraz przygotować z tego materiału edukacyjną wystawę dla mieszkańców miasta. Projekt zakłada również współpracę z biznesem – chcielibyśmy rozwijać mozaikarstwo w budownictwie. Naszym celem jest nawiązanie kontaktu z deweloperami, którzy byliby zainteresowani wprowadzeniem takich elementów do swoich inwestycji. Mogłyby to być na przykład mozaiki służące jako wizualna identyfikacja poszczególnych bloków czy mieszkań albo dekoracje na elewacjach zewnętrznych czy wewnętrznych. To jednak pieśń przyszłości – zobaczymy, w jakim kierunku ten projekt będzie się rozwijał. Dzięki wsparciu miasta Lublin mamy możliwość realizowania tego projektu przez trzy lata w podstawowej formie – dokumentowania stanu mozaiki w Lublinie oraz nauki jej tworzenia.
Anna Kovalova:
Mozaikę „Warunek Cuda” można oglądać przy ul. Targowej 20 w Lublinie. Dziękuję Państwu za dziś, do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. Anna Kovalova
_________________________
А зараз українською мовою.
Анна Ковальова:
«Умова дива» — так називається нова мозаїка, що з’явилася на стіні однієї з люблінських кам’яниць.
Вітаю, біля мікрофона Анна Ковальова.
Мозаїка з’явилася на вулиці Тарговій у Любліні. Її створила українська мисткиня Інга Леві. На мозаїці зображено дрейдель — символ, що асоціюється з єврейським святом Хануки. Ця робота стала частиною польсько-українського проєкту «Мозаїчне місто», автором якого є Пьотр Зенюк із фонду «Kultura Enter». Мета проєкту — реставрація та створення мозаїк, що відображають спільну історію й культурну спадщину. Інсталяція привернула увагу місцевих мешканців, ставши елементом, який нагадує про історичне різноманіття Любліна.
Детальніше про мозаїку розповість її авторка, Інга Леві.
Інга Леві: Мозаїка на вулиці Торговій, там, де стихійний риночок, — це територія колишнього єврейського гетто. Власне тому моя перша думка була зробити мозаїку на єврейську тему, тим більше, що я маю стовідсоткове єврейське коріння. Це мозаїка у вигляді єврейської дзиги (дрейдела), в яку традиційно грають на свято Ханука. Цей проєкт я назвала «Умова дива», тому що, з одного боку, це для мене про єврейську тему: я хотіла, щоб там був образ, який репрезентує те, що це була єврейська частина міста. А з іншого боку, я весь час думаю про війну в Україні й ніяк не хотіла робити щось абсолютно не пов’язане з цим. Я знайшла рішення, яке, скажімо так, зашифрувала в цьому ребусі. Історія така: дрейдел — це дзиґа, в яку грають на Хануку. Ханука — це свято, що святкує перемогу євреїв у відвоюванні Єрусалима з-під персько-грецького панування два століття до нашої ери. Дрейдел має чотири сторони, на кожній із яких зображена літера івритського алфавіту: нун, гімель, гей і шин. У грі кожна літера має своє значення й завдання. Гра полягає в тому, що є певний банк, тобто спільні багатства, на які всі грають. Зазвичай це шоколадні монети або дрібні смаколики. Гравці або беруть щось із банку, або вкладають у нього. Власне, перемагає той, хто отримає найбільше. Гравець, що крутить дрейдел, отримує певну літеру. Випадає нун — він пропускає хід, бо це означає «нічого». Якщо випадає гімель, то він забирає все з банку. Гей означає половину: гравець бере половину з банку. А шин змушує його вкласти в банк. На цій мозаїці я показую тільки дві літери — шин і гімель. Якщо їх прочитати разом, то це означає «вкласти все». Саме це і є «Умова дива»: якщо ми хочемо, щоб диво сталося, кожен має вкладати все, що може. У нас уже було велике диво, коли нас мали захопити за три дні, а Україна вже майже три роки бореться з агресором. Я думаю, що це точно можна назвати дивом. Але щоб здійснилося наступне диво — перемога над агресором — існує певна умова: ми повинні весь час вкладатися всі разом. Я постійно думаю про те, скільки наших людей віддають свободу, час, життя, останні гроші на донати. Інакше ми не можемо. Інакше ми не маємо шансу.
Анна Ковальова: Я знаю, що ти створювала мозаїку разом з іншою мисткинею та волонтерами.
Інга Леві: Зі мною разом приїхала допомагати мені мисткиня Таня Бакум. Вона фотографка і перформерка, і ніколи не займалася мозаїкою, але також навчилася всьому з нуля. Наприклад, у неї дуже гарно виходить колоти плитку на потрібний розмір — вона дуже добре опанувала цю техніку. Цікавим моментом у цьому проєкті є те, що ми маємо близько 18 волонтерів: всі дівчата, крім одного хлопця, і всі вони з різних міст України — жодне місто не повторюється. Також з нами працює одна полька, яка говорить українською мовою.
Анна Ковальова: Пане Петре, що стало натхненням для проекту «Мозаїчне місто»?
Piotr Zieniuk:
Ця ідея виникла у мене, але її джерелом стали два елементи, які мене оточують і з якими я добре знайомий. Перший — це простір, у якому я живу: район Словацького, вулиця Балладина та район Гансена, відомий своїми мозаїками. Йдеться про абстрактні мозаїки, які не належать до монументального соцреалізму. Вони датуються 1970-ми роками й мають абстрактний характер. Такими мозаїками можна також милуватися, наприклад, у студентському містечку. Хоча багато з них не збереглися, деякі все ще існують, як-от на автовокзалі на проспекті Тисячоліття. Це модерністські мозаїки, які й надихнули мене на створення концепції проєкту. Другий елемент — це мій особистий досвід. Три роки тому я познайомився з Інгою Леві, яка перебувала на резиденції в рамках гранту Gaude Polonia у 2021 році. Вона створила виставку та інсталяцію в публічному просторі, використовуючи мозаїку. Це була інша форма: її роботи — галерейні картини, створені в техніці мозаїки, а в центрі міста було представлено тимчасову інсталяцію. Відтоді ідея мозаїки мене не покидала. Тоді я придбав одну з її робіт, а іншу позичив, і вони досі зберігаються у мене. Так і з’явилася концепція мого проєкту. Спочатку він був значно масштабнішим, але я сподіваюся реалізувати всі його складові в майбутньому. Цього року ми організували серію майстер-класів з мозаїки під керівництвом Пауліни Гарбєц — талановитої мозайкарки з Любліна. У рамках цієї ініціативи було створено великоформатну мозаїку на вулиці Тарговій. У майбутньому ми плануємо продовжувати цю діяльність, додаючи нові мозаїки до культурного ландшафту міста. Хоч мозаїк не буде так багато, як муралів, ми хочемо, щоб ці дві форми мистецтва розвивалися паралельно. Крім того, ми маємо намір задокументувати мозаїки, що збереглися у Любліні з 1950-х, 1960-х і 1970-х років, і створити освітню виставку для мешканців. Проєкт також передбачає співпрацю з бізнесом. Ми хочемо інтегрувати мозаїку в будівельну галузь, залучаючи забудовників до використання цих елементів у їхніх проєктах. Це можуть бути мозаїки для візуальної ідентифікації будинків, прикраси фасадів або інтер’єрів. Завдяки підтримці міста Любліна у нас є три роки для реалізації базових аспектів проєкту: документування стану мозаїк у місті та навчання створення нових. Сподіваємося, що цей початок стане основою для подальшого розвитку нашої ідеї.
Анна Ковальова: Мозаїку «Умова дива» можна побачити на вулиці Тарговій, 20 у Любліні. Дякую за увагу, біля мікрофона була Анна Ковальова.