Dzis zapraszam Państwa na rozmowę z Antonem Reznikovym, którego spotkałam podczas festiwalu Wschód Kultury – Inne Brzmienia w Lublinie. To Ukraiński artysta, grafik, autor komiksów. W Lublinie wraz z Borysem Filonenko oraz Danylem Sztanhejewem zaprezentował komiks „Z mięty” który powstawał trzy lata.
Anton Reznikov: Nie chodzi o to, że pracowałem nad tym codziennie, były bardzo długie przerwy między pracą, miesiąc lub dwa. Szukałem stylu przez stosunkowo długi czas, jak zrobić tę część, więc Boria Filonenko powiedział podczas spotkania prawdę, że materiał, który zrobiłem, wystarczyłby na zrobienie trzech kolejnych komiksów. Zrobiłem wiele różnych ujęć, wiele z nich się nie udało. Ogólnie rzecz biorąc, byłoby interesujące zobaczyć, że tak powiem, materiał filmowy, który nie został uwzględniony w komiksie, jako rodzaj tła dla projektu.
Anna Kovalova: Komiks składa się z dwóch części: kolorowej i czarno-białej. Dlaczego?
Anton Reznikov: Ponieważ ta część, którą zrobiłem, jest tak zwaną wstawką, jako sen głównej bohaterki, więc musiała być inna, ponieważ kontekst jest inny. Ponieważ wypada z historii, to znaczy jest trochę inna. Chodzi o stare dzieje, to Holandia w XVI lub XV wieku, więc to również musiało być pokazane inaczej niż druga część, główna część komiksu, że tak powiem. Jest wiele czynników, dla których zrezygnowano z tej części.
Anna Kovalova: Aleksandra Zińczuk z Warsztatów Kultury zaproponowała przetłumaczyć komiks na język polski. Czy mieliście inne oferty tłumaczenia na inne języki?
Anton Reznikov: Mamy wersję angielską i oczywiście planujemy pójść dalej. Mam na myśli przekazanie tego projektu do Wielkiej Brytanii, Stanów Zjednoczonych, Kanady. Do centrów anglojęzycznego świata. Pracujemy nad tym.
Anna Kovalova: Jak w ogóle zainteresowałeś się komiksami?
Anton Reznikov: Po prostu dużo rysowałem w szkole. Siadałem w ostatniej ławce i rysowałem portrety różnych artystów, postaci kultury, nawet polityków, a nauczyciele często to zauważali, ale nic nie robili, bo podobało im się to, co robiłem. Pozwalali mi robić, co chciałem oby cicho z tyłu klasy. Wtedy zdecydowałem, że jestem świetnym artystą ? powinienem to kontynuować, żartuję. Szczerze mówiąc, nie pamiętam. Cóż, wszystkie dzieci rysują w dzieciństwie, niektóre przestają, a niektóre kontynuują. Ja jestem tą drugą opcją.
Anna Kovalova: Dlaczego komiksy, a nie sztuka klasyczna?
Anton Reznikov: Ponieważ interesuje mnie to, co dzieje się teraz, a nie to, co działo się w przeszłości. To znaczy, nie interesuje mnie siedzenie w studiu z głupią paletą, z dziurą na palec, wiesz, banalnym obrazkiem artysty i malowanie jakiegoś krajobrazu. To było nudne jak cholera. Ja nie pracowałem w takim środowisku, więc tak naprawdę nie interesowała mnie nawet sztuka klasyczna. Mam na myśli jej praktykowanie.
Anna Kovalova: O jakim środowisku mówisz?
Anton Reznikov: Pracowałem w studiu Aza Nizi Maza. To studio w Charkowie. Jest popularne nie tylko w Ukrainie, ale także za granicą. Teraz wydaje mi się, że jest jeszcze bardziej popularne. To eksperymentalna atmosfera, w której ludzie są zainteresowani tym, co dzieje się teraz, a nie kapsułą czasu. I oczywiście przyczyniło się to do tego, że zajmuję się również sztuką współczesną, a nie klasyczną.
Anna Kovalova: W komiksach pojawiają się różne motywy, który jest Twój ulubiony?
Anton Reznikov: Najbardziej lubię oczywiście komiksy undergroundowe. Mam na myśli Chuck Close, Charles Burns. Preferuję komiksy autorskie, ale nie jestem przeciwny heroikom, mam na myśli Alana Moore’a, jego „Wartowników”. Oczywiście nie są to herosi, jak Superman czy Spider-Man, ale to też o herosach. Ale twórczość autorska jest dla mnie oczywiście ciekawsza.
Anna Kovalova: Czy wojna miała wpływ na twoją pracę?
Anton Reznikov: Nie wiem, szczerze mówiąc, teraz nawet nie maluję zbyt wiele. Zacząłem malować nowy projekt i zrobiłem kilka projektów podczas wojny, które uważam za bardzo dobre. Były wystawiane w Europie i publikowane w czasopismach, ale nie jestem pewien, czy mogę odpowiedzieć jakoś na to pytanie. Myślę, że potrzebuję czasu, aby to minęło, ponieważ wciąż jest to dla mnie szok.
Anna Kovalova: Co to za projekty?
Anton Reznikov: Swój pierwszy projekt stworzyłem w marcu 2022 roku. To mała praca jest poświęcona Mariupolowi. Zostałem poproszony o jej wykonanie, poświęciłem prace teatrowi w Mariupolu, kiedy został zburzony – nazywa się “Teatr walki”. Praca ta wzięła udział w Biennale w Wenecji, z tej okazji zostałem tam zaproszony na trzy dni. To była moja pierwsza praca. Potem przyjechałem do Berlina. Zrobiłem jeden projekt z Borą Solomianką. Jeden projekt był o mojej babci. Moja babcia mieszka w Donbasie. Kilka dni przed wybuchem wojny opowiedziała mi historię o tym, że bardzo źle widzi, że ma plamkę na oku i postanowiłem zrobić komiks o propagandzie, o tej plamce. To znaczy, metaforycznie pokazałem, jak działa propaganda poprzez tę plamkę na oczach mojej babci, która uniemożliwia jej widzenie. Ten projekt okazał się bardzo dobry. Myślę, że to dobry przykład tego, jak można mówić o wojnie, ponieważ nie jest to bezpośrednio o wojnie, ale wszystko jest jasne. Potem zrobiłem kolejny projekt o historii, którą opowiedziała mi babcia. O sąsiedzie, który został trafiony miną i wysadziło mu nogę. Potem zrobiłem projekt z Borią o mobilizacji w Rosji we wrześniu 2022. Potem nie robiłem żadnych projektów przez prawie rok i właśnie zacząłem swój pierwszy. Nie mogę powiedzieć, bo dopiero zacząłem, ale chodzi też o moją babcię. Moja babcia stała się kluczem, który otworzył dla mnie ten temat, mam na myśli temat wojny.
Anna Kovalova: Jakie doświadczenie z pierwszych dni wojny pamiętasz najbardziej?
Anton Reznikov: Próbowaliśmy opuścić Charków. Poszliśmy na dworzec kolejowy, było tam bardzo dużo ludzi. Oczywiście, pamiętam silny atak rakietowy, tak silne, że okna, a tam była cała ściana okien, która zaczęła się bardzo mocno trząść i one mogły po prostu wylecieć i zabić nas wszystkich. Wtedy zdałem sobie sprawę, że nie mam nic do stracenia. Myślę, że to w pewnym sensie wyzwolenie dla mnie. Kiedy wszystkie te bzdury, które miałeś w głowie, natychmiast znikają, ponieważ nie masz czasu na myślenie – to pozwoliło mi poczuć życie.
Anna Kovalova: Dziękuję Państwu za dziś. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. Anna Kovalova
………….
Сьогодні я хочу запросити Вас на розмову з Антоном Резніковим, з яким я познайомилася під час фестивалю “Wschód Kultury – Inne Brzmienia” у Любліні. Це український художник, графічний дизайнер і автор коміксів. У Любліні разом з Борисом Філоненкo та Данилом Штангеєвим він презентував комікс “У м’яті”, над яким працював три роки.
Антон Резніков: Це не те, щоб я працював кожен день над цим, бували дуже великі часові гепи, проміжки між роботою, місяць-два. Не те, щоб я працював постійно, але я тримав себе у формі так би мовити. Мені ніколи не було нудно це робити, я маю на увазі цю частину своєї роботи, відносно дуже довго шукав стиль, як зробити цю частину і так Боря Філатов правду сказав, що того матеріалу, який я зробив було б достатньо, щоб ще три комікси зробити. Я дуже багато робив різних кадрів, дуже багато не ввійшло. Взагалі це було б цікаво побачити, так би мовити альтернативно ті кадри, які не ввійшли до коміксу, як типу бекграунд праці над проектом.
Анна Ковальова: В коміксі можна побачити дві частини кольорову і чорно-білу. Чому?
Антон Резніков: Тому що ця частина, яку я робив, це так би мовити вставка, врізка, це начебто сон головної героїні, тому це повинно було бути інакше, тому що контекст інший. Тому що це випадає з історії, я маю на увазі це інше трошки. Це про давнину, це Голландія якогось там 16 здається чи 15 століття, тому це теж треба було показати інакше, ніж інша частина, головна частина так би мовити коміксу. Ну багато факторів того, чому ця частина випадає.
Анна Ковальова: Олександра Зінчук запропонувала Вам перекласти комікс на польську мову. Чи взагалі ще були якісь пропозиції, щоб на інші мови перекласти?
Антон Резніков: Ну ми переклали на англійську звісно. У нас є макет англомовного варіанту і ми плануємо, звісно ж йти далі. Я маю на увазі подавати цей проект у Британію, у США, Канаду. В центри англомовного світу, так би мовити. Ми над цим працюємо.
Анна Ковальова: Як взагалі ти прийшов до коміксів?
Антон Резніков: Я просто у школі багато малював. Я сидів на останній парті та малював портрети різних митців, діячів культури, навіть політиків і вчителі часто це помічали, але нічого не робили, тому що їм подобалось, що я роблю. Вони просто дозволяли мені робити все, що хочеш, тільки тихо на задній парті. Все, відтоді вирішив, що блін, я великий митець, треба продовжити, та я жартую. Щиро кажучи я не пам’ятаю. Ну всі всі діти малюють у дитинстві, деякі перестають, а деякі йдуть далі. Я от другий варіант.
Анна Ковальова: Чому саме комікси, а не класичне мистецтво?
Антон Резніков: Тому що мені цікаво те, що коїться зараз, а не те що колись. Я маю на увазі мені не цікаво сидіти в майстерні, блін з дурацькою палітрою, з отвором для пальця, ну така, знаєш, банальна картинка митця і малювати якийсь пейзаж. Ну блін, скукотища якась. Ну і я працював в такому середовищі, тож мені не дуже цікаво класичне мистецтво. Я маю на увазі практикувати. Звісно воно цікаве для мене, як історичний факт, як мистецтво, але не цікаво продовжувати це.
Анна Ковальова: Що це було за середовище ?
Антон Резніков: Я працював у студії Aza Nizi Maza . Це Харківська студія. Популярна не тільки в Україні, але і за межами. Зараз вона навіть ще популярніше, мені здається стала. Ця атмосфера експериментаторська і там, де люди цікавляться тим, що коїться зараз, а не в капсулі часу перебувають, так би мовити. Звісно це сприяло тому, що я теж займаюся сучасним мистецтвом, а не класичним.
Анна Ковальова: Комікси мають різну тематику, яка твоя улюблена?
Антон Резніков: Мені подобається звісно більш андеграундний авторський комікс. Я маю на увазі більше Chuck Close, Charles Burns. Мені подобається більше авторський, але я не чураюся навіть героїку, я маю на увазі Alana Moore’a, його «watchmen» це як вартові. Це звісно не герої, як там супермен чи людина-павук, але це теж про героїв. Але авторське звісно більше цікаве для мене.
Анна Ковальова: Війна вплинула на твою творчість?
Антон Резніков: Не знаю, щиро кажучи, я зараз не дуже багато навіть малюю. Малюю зараз інші справи, але я почав новий проект і я зробив декілька проектів за час війни, які мені здається дуже гарні і вони вже виставлялися у Європі і друкувалися у журналах, але я не впевнений, що я можу відповісти на це питання. Мені здається треба, щоб час пройшов, тому що це все ще якийсь шок.
Анна Ковальова: Що це за проєкти?
Антон Резніков: Перший проєкт я зробив у березні 2022-го року. Невелика робота присвячена Маріуполю, тому що я брав участь у проекті. Мене попросили зробити цю роботу і я зробив присвячену театру Маріупольському, коли його підірвали і ця робота називається «Театр бойових дій». Ця роботу взяла участь в Венеціанському бієнале, куди мене запросили на три дні. Це була перша робота. Потім я приїхав до Берліну. Я зробив один проект з Борею Солом’янко. Один про бабусю, про те, як моя бабуся, вона мешкає зараз на Донбасі. Вона розповіла мені історію, що за декілька днів до початку війни, а в неї дуже погано з очима, в неї пляма перед очима і я вирішив зробити комікс проект присвячений пропаганді, як цієї плями. Метафорично показав, як працює пропаганда через цю пляму перед очима моєї бабусі, яка заважає бачити. Цей проект став дуже гарний. Ось мені здається це гарний приклад того, як можна говорити про війну, тому що це не прямо про війну, але все зрозуміло. Потім я зробив ще один проект присвячений теж історії, яку розповіла бабуся, про сусіда, який підірвався на міні, ногу собі підірвав і я зробив про це проект. Потім я зробив проект з Борею про те, коли у Росії була мобілізація в 2022-му році у вересні. Я зробив про це з ним проєкт. А потім я майже більше року не робив проєкти, тільки зараз почав перший. Не можу сказати, тому що тільки почав, але він теж про бабусю. Бабуся стала тим ключем, який мені здається відкрив цю тему для мене, я маю на увазі тему війни.
Анна Ковальова: Який досвід перших днів війни тобі найбільше запам’ятався?
Антон Резніков: Ми намагалися виїхати з Харкова. Пішли до вокзалу, купа народу. Звісно, я пам’ятаю, що був сильний прильот, настільки сильний, що вікна, а там була ціла стіна з вікон, почала дуже потужно тремтіти. Вони могли просто вилітіти, осколки всіх просто на шматки порубити і ти розумієш, що тобі нічого втрачати. Це визволення в деякому сенсі, мені здається. Коли вся хрінь, яка в тебе була в голові, вона зникає миттєво, тому що тобі вже не до міркувань і це дуже круто, в сенсі, що це дозволило мені відчути життя.
Анна Ковальова: Дякую за увагу, біля мікрофону була Анна Ковальова
