W dzisiejszym odcinku o wystawie „Dusza moja – Ukraina”
Fot. Anna Kovalova / Krzysztof Radzki
Wernisaż wystawy „Dusza moja – Ukraina”
[ZOBACZ ZDJĘCIA]
Anna Kovalova: „Dusza moja – Ukraina” to tytuł wystawy prezentowanej w Centrum Kultury w Lublinie. Ma ona na celu zebranie środków na rehabilitacje Ukraińców, którzy ucierpieli podczas wojny. Autorami prac są Ukrainki, które przyjechały do Polski po wybuchu wojny. Więcej o projekcie opowie Jej organizatorka, Inna Berezka.
Inna Berezka: To projekt artystyczny z misją charytatywną, który został stworzony przez studentów, młodzież ukraińską, która obecnie zmuszona jest przebywać na terytorium Polski.
Pomysł zrodził się dawno temu, dosłownie zaraz po przybyciu tutaj, a wszystko zaczęło się od tego, że planowałam zorganizowanie indywidualnej wystawy. Przed projektem i wystawą mogłam sprzedawać obrazy i przesyłać pieniądze Siłom Zbrojnym Ukrainy, ale zrozumiałam, że to nie wystarczy.
Poszłam na pierwszy rok studiów, było dużo spraw akademickich, nowy kraj, nowy język polski, który przed przeprowadzką był językiem nieznanym, to wszystko zajęło mi dużo czasu i zrozumiałam, że sama nie będę miała czasu na organizację, pomyślałam: dlaczego nie zebrać kilku osób, które naprawdę chcą pomóc? Nas wszystkich, tych, którzy przyszli, i tych, którzy tu byli, dręczyły wyrzuty, że niewiele robimy, że tam jest wojna, a ja tu siedzę bezpiecznie. Jak mogę pomóc i co zrobić? Zwróciłam się do dziewczyn, z którymi studiuje na Uniwersytecie Marii Curie Skłodowskiej,
Na początku zespół liczył 5 osób. Początkowo projekt miał być jednorazową wystawą, podczas której prezentowano i sprzedawano obrazy, a następnie przekazywano pieniądze na pomoc dla Ukrainy, ale zaczęli przyłączać się do nas ludzie nie tylko z uczelni, ale także z Lublina, którzy tu mieszkają od dawna i zmieniliśmy formułę w ramach naszego projektu będą odbywać się cykliczne wydarzenia o charakterze artystycznym i oczywiście z misją charytatywną. Jest to jeden z kluczowych elementów naszego projektu. Sam cel projektu jest następujący: zjednoczenie, zjednoczenie młodych ludzi za granicą, utrzymanie frontu kulturalnego, co jest dziś dość ważne, przypomnienie, że wojna trwa, i pomoc Ukraińcom dotkniętymi tą wojną.
Na naszej wystawie, na której prezentowano 20 prac 13 artystek z Ukrainy. Pierwszy obraz nosi tytuł „Serce Mariupola” Wictorii Dbajewoi. Właściwie Wictoria musiała się przeprowadzić, ponieważ jej dom został zniszczony. Stało się to dwa tygodnie po jej przyjeździe z matką do Polski. To bardzo symboliczny obraz dla niej i dla nas wszystkich. Przedstawiono na nim żebra człowieka, a serce jest w środku czerwone, jak serce żywej osoby, a na nim namalowana jest Opera Mariupola, a obok napis „Dzieci” w ten teatr uderzyła rakieta. Obraz o wielkim znaczeniu. Nasi uczestnicy, którzy po raz pierwszy zobaczyli tę prace, od razu wiedzieli, że to Mariupol. Tu obraz mojego autorstwa powstał jakiś czas temu i można powiedzieć, że ten projekt zaczął się od niego. Wtedy malowałam takie prace i chciałam je zebrać na wystawę. Mój obraz nazywa się „Okno do Europy”. Jest w bardzo ciemnych kolorach, ze śladami krwi, a unoszące się cienie- dusze ludzi są białe.
Obraz, przy którym teraz jesteśmy nazywa się „dziurą w duszy Ukraińców”, to czarna dziura wyrwana pośrodku pracy przedstawiającej mały ogródek, plac, zieleń, fontannę, pozorny spokój i rakieta, która uderzyła w dom. Namalowała go Daria Panasiuk.
Kolejna praca również ma ciekawą, nietypową historię, to „Spojrzenie” Wiktorii Nakonecznoji. Wiktoria pochodzi z miasta Sambor, w obwodzie lwowskim. obecnie pracuje w fabryce. Poznałam ją przez przypadek na kursach florystycznych, na które chodzę w weekendy. Jest tam wielu kreatywnych ludzi. Zaczęłyśmy rozmawiać i zaproponowałam jej udział w projekcie. Narysowała dla nas taką piękną dziewczynę stojącą w haftowanej sukience, na niebieskim tle, a także na tle kaliny i inne rośliny. Zdziwiłam się, gdy dowiedziałam się, że namalowała ten obraz z głowy.
Nie będę Wam tak szczegółowo opowiadać o wszystkich obrazach, chcę tylko, żebyście przyszli na wystawę, a na zakończenie opiszę jeszcze jeden obraz „Black and Yellow ”, jest to dyptyk, czyli składa się z dwóch części, autorką jest Alina Denysiuk, która pochodzi z Dniepru i przybyła po rozpoczęciu wojny na pełną skalę. Chcę zacytować Alinę: „Idea powstała, kiedy zobaczyła czarne pola w swoim regionie, wcześniej wszystkie pola, jak cała Ukraina, słynęły z czarnoziemów, a w moim obrazie są dwie analogie, część żółta symbolizuje upał, żniwa, słońce, chwasty, są też bociany, symbol Ukrainy, a ciemna część to już spalone pole i nie ma tam ani jednego ptaka, bo po pożarze nie ma już tam życia na polu, zupełnie jak po żniwach.” Zapraszam wszystkich na naszą wystawę.
Wystawę pt.: „Dusza moja – Ukraina” można oglądać w Sali Rozdroża 1 Centrum Kultury w Lublinie do końca września.
____________________________________________________________
У сьогоднішньому випуску про виставку «Душа моя – Україна».
Анна Ковальова: «Моя душа – Україна» це назва виставки,яка представлена в Centrum Kultury у Любліні. Мета якої зібрати кошти на реабілітацію постраждалих під час війни українців. Автори робіт-українки, які приїхали до Польщі після початку повномасштабної війни.
Детальніше про проект розповість організаторка – Інна Березка.
Інна Березка: Це арт проект з благодійною місією, який створили та продовжують розвивати студенти, молодь українська, яка зараз перебуває вимушено на території Польщі і згрупувались ми тут в Любліні.
Ідея проекту повстала давно, буквально одразу по приїзду сюди і це все зародилось з того, що я планувала зробити індивідуальну виставку. Але я поступила на перший курс, багато навчальних справ, нова країна, польська мова, яка до переїзду була незнайома мова це все потребувало багато часу і я розуміла, що не встигну створити це сама. Я подумала, чому я не можу зібрати кілька студентів, які дуже сильно хочуть допомогти але не знають як.
Всіх нас і тих, хто приїхав і ті, хто тут були мучали докори, що я мало роблю, що там воюють, а я тут сиджу в безпеці. Як я можу допомогти і що можу робити.
Перед проектом в мене виходило продавати картини і відправляти гроші на ЗСУ та я розуміла, що цього мало.
І в один момент я подумала, що треба зібрати команду, я сказала своїм дівчатом на університеті, де я навчаюсь це Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej.
На початку команда зібралась з 5-ти чоловік, ми зідзвонились онлайн, я розказала ідею і спочатку проект закладався, як одноразова виставка, щоб представити і продати картини, а потім передати гроші на допомогу в Україні, але потім зародилось дуже багато ідей і до нас почали підключатись люди не тільки з університету, а також люди з Любліна, які живуть тут давно і ми переросли в проект.
Це значить, що під нашим проектом будуть відбуватись циклічні події творчого характеру і з благодійною місією звичайно. Це одна з ключових складових нашого проекту. Сама мета проекту звучить наступним чином:
Це об‘єднення, об‘єднення молоді за кордоном, підтримання культурного фронту, що не мало важливо сьогодні, нагадувати, що війна триває, також допомога постраждалим у цій війні українцям.
Зараз ми знаходимось на нашій виставці, де представлено 20 робіт 13 мисткинь з України. Перша картина називається «Серце Маріуполя» Вікторії Дбаєвої. Власне Вікторія в нашому проекті, як одна з тих учасниць, хто напевно переїхав вимушено, тому що її будинок зруйновано. Це відбулось через два тижні, як вона з мамою переїхала до Польщі. Це дуже символічна картина для неї і для нас усіх. Тут зображені ребра людини і всередині серце яскраво-червоне, як серце справжньої людини і всередині нього намальований Маріупольський оперний театр, а біля нього напис «Діти» і в цей театр влучила ракета. Картина з великим сенсом. Наші учасниці, які вперше бачили цю картину то одразу подумали, що це Маріуполь.
Далі ми стоїмо біля картини мого авторства. Ця картина створена ще рік тому і можна сказати, що з цієї картини почався цей проект. Тому що такі картини я малювала тоді і хотіла зібрати на виставку. Тут зображено також серце, недаром вони поряд стоять. Моя картина називається «Вікно до Европи». Вона вся в дуже темних тонах, в розводах, зі слідами крові, я хотіла передати це і ось тут зображені тіні людей – білі. Також серце доповнють гілочки калини. Наступна картина біля якої ми знаходимось називається «Дира в душі українців» тут чорна дира серед гарної картини, де ми бачимо будинок, сквер, все зелене, фонтан, вирує спокій і власне все б нічогого, але ми бачимо ракету, яка влучила в будинок. Картина Дар‘ї Панасюк.
Наступна картина має також цікаву нетипову історію, це картина Вікторії Наконечної і називається «Погляд». Вікторя родом з міста Самбір, що на Львівщині. Вона з 18-ти років їздить працювати до Польщі і зараз працює на заводі. Я з нею випадково познайомилась на курсах флористики, які відвідую по вихідним. Ми, мабуть, такі творчі люди відчуваємо один одного. Ми з нею почали спілкуватись і я запропонувала їй взяти участь у проекті. Вона намалювала для нас таку гарну дівчину, яка стоїть у вишиванці, на блакитному фоні і також на фоні калина і інші рослини. Я була здивована, коли дізналась, що вона цю картину писала з голови.
Не буду вам розповідати про всі картини так детально, просто хочу, щоб ви прийшли на виставку, але завершу картиною „Black and Yellow”, це диптих, тобто картина складається з двох частин авторкою є Аліна Денисюк, яка родом з Дніпра і приїхала після початку повномаштабної війни. Я хочу зацитувати Аліну: «Ідея виникла ще рік тому, коли побачила втрачені поля в своїй області, раніше всі поля, як і вся Україна славились чорноземами, тому в моїй картині проходять дві ці аналогії, жовта частина символізує тепло, врожай, сонце і чорноземи, там є і лелеки символ України, а темна частина це вже випалене поле і там немає жодної пташки, бо після пожежі їх, як і врожаю на полі немає»
Запрошую всіх на нашу виставку, яка неме благодійний характер.
Анна Ковальова: Виставку «Душа моя – Україна» можна побачити в Sali Rozdroża 1 Centrum Kultury у Любліні до кінця вересня.