Anna Kovalova: Czy wiedzą Państwo, że sznury korali mogą stać się rodzinną pasją, a obrazy inspirowane folklorem — mostem między przeszłością i teraźniejszością? O tym, jak sztuka potrafi łączyć świat dawny i dzisiejszy, usłyszą Państwo za chwilę. Witam przy mikrofonie, Anna Kovalova.
Moim gościem jest ukraińska artystka Liubow Rozputniak — autorka obrazów, współtwórczyni tradycyjnych naszyjników i projektantka etno-chustek. Jej twórczość wyrasta z ukraińskiej tradycji zyskując współczesny charakter. Więcej o swojej twórczości opowie, Liubov Rozputniak
Liubov Rozputniak: Zajęłam się tym jeszcze na długo przed wybuchem wojny. I nawet wtedy, gdy to nie było jeszcze „modne”, miałam już sporo haftowanych koszul i korali. To rzemiosło i sztuka były zawsze obecne w moim życiu.
Jeśli chodzi o to, czym jeszcze chciałabym się zajmować, to na pewno byłoby to coś związanego ze sztuką. Profil można trochę zmienić, ale nie całkowicie. Bardzo interesuje mnie tworzenie odzieży etno. Mam takie marzenie: połączyć własne obrazy z etnicznym stylem ubioru.
Anna Kovalova: Widziałam w internecie, że robisz chustki. Nawet teraz masz na sobie jedną z nich, prawda?
Liubov Rozputniak: Tak, te chustki zaczęłam robić stosunkowo niedawno — jakieś pół roku temu. Byłam w takim nastroju poszukiwań: malowałam obrazy, ale chciałam je przenieść na inny poziom — połączyć ze strojem, stworzyć etnostyl z własnym charakterem.
Poza tym chustka jest teraz bardzo modna, to prawdziwy trend. Ale tak naprawdę od zawsze, praktycznie u wszystkich narodów świata, chustka była ważnym elementem kobiecej garderoby. Dawniej najczęściej noszono ją na głowie, w różnych stylach i z różnym przeznaczeniem. A dziś możemy stylizować ją, jak tylko chcemy.
Anna Kovalova: Opowiedz jeszcze o swoich obrazach i o koralach, które robisz.
Liubov Rozputniak: Obrazy i korale to dla mnie dwie równoległe drogi. Obrazy są moją osobistą medytacją. Jeśli długo nie maluję, zaczynam się denerwować. Wtedy siadam do pracy — i to mnie uspokaja, pozwala wyrzucić emocje. A korale wytwarzamy wspólnie z mężem. To już rodzinna tradycja. Korale to ważny element ukraińskiego stroju narodowego. Dla każdej dziewczyny były pięknym prezentem i symbolem. Dawniej wierzono, że im więcej sznurów korali miała dziewczyna, tym była bogatsza. Jaśniejsze ozdoby nosiły młodsze dziewczęta, a starsze wybierały ciemniejsze, czasem nawet żałobne odcienie. Obie te dziedziny kocham i staram się je łączyć.
Anna Kovalova: Opowiedz też o technice twoich obrazów. To przecież nie jest zwykłe malarstwo — widziałam obraz Hucułki w guni. Wyglądało to naprawdę pięknie.
Liubov Rozputniak: To moja autorska technika. Łączę tam wycinanki z aplikacją i różnymi materiałami: pastelami olejnymi, akrylem, rozmaitymi fakturami. Wykorzystuję także ornamenty w mojej własnej interpretacji. Zawsze chciałam połączyć tradycję z nowoczesnością.
Anna Kovalova: Mówiłaś, że ta technika jest całkowicie autorska. Skąd w ogóle wziął się ten styl pracy?
Liubov Rozputniak: Pierwszy raz spróbowałam tego eksperymentu podczas studiów na Akademii Sztuk Pięknych we Lwowie, jeszcze na drugim roku. Mieliśmy praktykę i wykładowcy pozwolili nam zrobić coś nie tylko według programu, ale też w swoim stylu. Postanowiłam poeksperymentować: zrobiłam wycinanki z aplikacjami — i wykładowcom to się bardzo spodobało. To był mój pierwszy sukces.
Później miałam przerwę w pracy, ale około 2017–2018 roku wróciłam do tej techniki. Wtedy zaczęła się pandemia, życie trochę zwolniło, i miałam więcej czasu. Od tego momentu pracuję w tym stylu nieprzerwanie do dziś.
Anna Kovalova: Zajmowałaś się twórczością jeszcze przed pełnoskalową inwazją. Ale powiedz, czy popyt na ukraińskie wyroby wzrósł po wybuchu wojny?
Liubov Rozputniak: Tak, zdecydowanie. Zauważyłam, że właśnie po pełnoskalowej inwazji zainteresowanie ukraińskim etnostylem bardzo wzrosło. Ludzie zaczęli bardziej cenić to, co własne, zrozumieli, że mogą to stracić. Dlatego uwaga na haftowane koszule, etniczne i ludowe wyroby stała się o wiele większa.
Anna Kovalova: Moim gościem była Liubov Rozputniak, ukraińska artystka. Dziękuję Państwu za uwagę i do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
А зараз українською мовою.
Анна Ковальова:
Вступ: Чи знаєте ви, що коралові намиста можуть стати родинною пристрастю, а картини, натхненні фольклором, — мостом між минулим і сучасним? Про те, як мистецтво здатне поєднувати давній і теперішній світ, ви почуєте вже за мить. Вітаю біля мікрофона, Анна Ковальова.
Підводка: Моєю гостею є українська мисткиня Любов Розпутняк — авторка картин, співтворчиня традиційних намист і дизайнерка етно-хусток. Її творчість виростає з української традиції, набуваючи сучасного звучання. Більше про свою творчість розповість Любов Розпутняк.
Любов Розпутняк: Я цим почала займатися ще задовго до початку війни. І навіть тоді, коли це ще не було «модним», у мене вже було багато вишиванок, намиста. Це мистецтво завжди було поруч зі мною.
Якщо говорити про те, чим би я ще хотіла займатися, то це, безперечно, було б щось пов’язане з мистецтвом. Можна трошечки змінити профіль, але не кардинально. Мене дуже цікавить створення етноодягу. Є така мрія: поєднати власні картини з етнічним стилем одягу.
Анна Ковальова: Я бачила в інтернеті, що ти робиш хустки. Навіть зараз на тобі — твоя власна робота, так?
Любов Розпутняк: Так, ці хустки я почала робити відносно недавно — десь пів року тому. У мене був настрій у пошуках: я малювала картини, і захотілося вивести їх на інший рівень — поєднати з одягом, створити етностиль із власним характером.
До того ж хустка зараз у тренді, вона дуже популярна. Але й у всі часи, практично в усіх народів світу, хустка була важливим елементом жіночого гардероба. Раніше її носили переважно на голові, у різних стилях і з різним призначенням. А сьогодні ми можемо стилізувати її так, як заманеться.
Анна Ковальова: А розкажи про свої картини й коралі, які ти робиш.
Любов Розпутняк: Картини й коралі для мене — дві паралельні дороги. Картини — це особиста медитація. Якщо довго не малюю, починаю нервуватися. Тоді сідаю за роботу — і це мене заспокоює, дає вихід емоціям.
А коралі ми виготовляємо разом із чоловіком. Це вже сімейна справа. Коралі — важливий елемент українського національного строю. Для кожної дівчини це був і красивий подарунок, і символ. У давнину вважалося: чим більше низок коралів — тим багатша дівчина. Яскравіші прикраси носили молодші, а старші обирали темніші, навіть траурні відтінки. Обидві ці справи я люблю і намагаюся поєднувати.
Анна Ковальова: Розкажи ще про техніку картин. Це ж не просто живопис — я бачила роботу Гуцулки, яка була одягнена в гуню. Це дуже гарно виглядає.
Любов Розпутняк: Це моя авторська техніка. Там поєднується витинанка з аплікацією та різними матеріалами: олійною пастеллю, акрилом, різними фактурами. Також використовую орнаменти у власному трактуванні. Мені завжди хотілося поєднати традицію й сучасність.
Анна Ковальова: Ти казала, що ця техніка повністю авторська. Як взагалі виникла ідея?
Любов Розпутняк: Уперше я спробувала цей експеримент під час навчання у Львівській академії мистецтв, ще на другому курсі. Ми мали практику, і викладачі дозволили зробити не лише за програмою, а й щось у власному стилі. Я вирішила поекспериментувати: зробила витинанки з аплікаціями — і викладачам це дуже сподобалося. То був мій перший успіх.
Пізніше мала паузу в роботі, але приблизно у 2017–2018 роках знову повернулася до цієї техніки. Саме тоді почався коронавірус, життя ніби пригальмувало, і в мене з’явився час. З того моменту я працюю у цьому стилі постійно.
Анна Ковальова: Ти займалася творчістю ще до повномасштабного вторгнення. Але скажи, чи виріс попит на українські вироби після початку війни?
Любов Розпутняк: Так, безперечно. Я помітила, що саме після повномасштабного вторгнення попит на український етностиль значно зріс. Люди почали більше цінувати своє, усвідомили, що це можна втратити. Тому увага до вишиванок, етнічних та народних виробів стала набагато більшою.
Анна Ковальова: Моєю гостею була українська мисткиня – Любов Розпутняк. Дякую за увагу, до зустрічі наступного тижня, Анна Ковальова.
Fot. nadesłane