Dobry wieczór przed mikrofonem Anna Kovalova.
Dziś zapraszam Państwa do wysłuchania rozmowy z Maryną Krut. To ukraińska wokalistka, kompozytorka oraz bandurzystka. Tworzy współczesną muzykę grając na bandurze. Jest to ukraiński ludowy instrument muzyczny, w którym struny szarpie się palcami lub kostką gitarową. Jest podobny do gitary.
Więcej o tym, dlaczego wybrała taki instrument opowie sama, Maryna Krut
Maryna Krut: Myślę, że ten instrument sam mnie wybrał. Właściwie zawsze tak myślałam. Krótko mówiąc, jako mała dziewczynka sama podjęłam inicjatywę pójścia do szkoły muzycznej, wzięłam mamę za rękę i powiedziałam, że chcę grać na takim instrumencie i tyle. Moi rodzice nie sprzeciwiali się zbytnio i tak zaczęła się moja nauka.
Anna Kovalova: Teraz Pani jest taka drobna i delikatna, że nie mogę sobie nawet wyobrazić, jak wtedy Pani wyglądała z bandurą.
Maryna Krut: Właściwie byłam od niej trochę wyższa, ale dzieci nie noszą tak ciężkich instrumentów. Można powiedzieć, że bandura stała się przedłużeniem moich rąk. Dlatego nawet nie czuję jej wagi, ani nic.
Anna Kovalova: Rozumiem, że od dzieciństwa gra Pani na tej samej bandurze? Pani nie kupowała nowej? To już jest Pani symbol?
Maryna Krut: To stary instrument, ma około 50 lat. Tak się złożyło, że podarowała mi go moja mama, to ona mi kupiła tę bandurę i obecnie jest to mój jedyny instrument. Jest ze mną już prawie 20 lat. Jest to Bandura typu Czernihowskiego. Ogólnie rzecz biorąc, istnieją różne rodzaje Bandury, oprócz tych z Czernihova, są Bandury Charkówskie, Kijowskie i Lwówskie. Akurat ja mam z Czernihova, została wyprodukowana w Czernihowskiej Fabryce Instrumentów Muzycznych. Wraz z upadkiem Związku Radzieckiego ta fabryka również została zamknięta i w związku z tym nie produkowano już instrumentów, więc jest dla mnie w pewnym sensie wyjątkowa i bardzo cenna.
Anna Kovalova: Pewnie kiedy była Pani dzieckiem to nie zdawała sobie sprawy, że jest to instrument typowo ukraiński, ale teraz, w tych trudnych dla Ukrainy czasach, tworzy Pani tak nowoczesną i piękną muzykę, która leczy serca Ukraińców.
Maryna Krut: Kiedy zaczynałam, ma Pani rację, do końca nie rozumiałam, jakiego instrumentu będę używać. Nie znałam wtedy jej historii, po prostu podobało mi się jej brzmienie i tyle. Może i dobrze. Bo to była taka super miłość i dopiero później zaczęłam poznawać historię i różne rzeczy z nią związane, co dało mi dokładne przekonanie, że ten instrument jest jednym z symboli Ukrainy. Gra na nim to nie tylko przywilej, ale także bardzo duża odpowiedzialność, tak samo jak przebywanie za granicą w tak trudnych czasach i mówienie czegoś w swoim imieniu o Ukrainie. Dlatego jest to tak odpowiedzialna i trudna praca, za którą być może Ojczyzna nigdy ci nie podziękuje, ale ty czujesz, że tak należy robić.
Anna Kovalova: Jak obcokrajowcy postrzegają Pani twórczość?
Maryna Krut: Spotykam się z różnym postrzeganiem tego instrumentu w Ukrainie i inne za granicą. W Ukrainie przez bardzo długi czas mieliśmy taki postsowiecki i wypaczony stosunek do wszelkich spraw ukraińskich. Za granicą społeczeństwo jest jak czysta kartka papieru, nie wie, co ja będę robiła za 5-10 minut, dlatego jest z nimi łatwiej, ale i bardziej odpowiedzialnie. Dla nich jest to pierwsze doświadczenie ze słyszeniem tego instrumentu, ważne jest dla mnie, aby to pierwsze doświadczenie było dobre. W Ukrainie czasami spotykam się, przynajmniej kiedyś tak było, z taka ogromną ilością stereotypów na temat bandury. Moim celem jest dotarcie do słuchacza, więc z Ukraińcami działa to trochę inaczej. Niemniej jednak ludzie aktywnie interesowali się muzyką ukraińską w czasie inwazji na pełną skalę, a nawet wcześniej, publiczność, która przychodzi na moje koncerty, często mówiła po nich: „Nigdy nie myślałem ani nie myślałam, że to może tak brzmieć”. Bardzo się cieszę z tych słów.
Anna Kovalova: Ale to jest prawda. Też nie sądziłam, że to brzmi aż tak dobrze. W ogóle moja znajomość z Pani twórczością zaczęła się od piosenki „Powiedz mi Boże” i pamiętam, jak mnie ta piosenka urzekła, włączyłam ją tak głośno, że prawdopodobnie słyszał cały blok.
Maryna Krut: Bardzo się cieszę z tych słów, że Pani włączyła to w całym domu, mam nadzieję, że Pani sąsiadom też się podobało, a nie tylko Pani, mam nadzieję, że tak. Wiele osób dowiedziało się o mnie dzięki tej piosence, szczerze mówiąc, mam wrażenie, że wiele osób dowiedziało się o mnie po masowej inwazji Rosji na Ukrainę. To było tak, jakby przybyła nowa publiczność, to znaczy robiłam wszystko, co robiłam wcześniej, ale kiedy ludzie aktywnie prosili o odnalezienie swojej identyfikacji, zaczęli znajdować mnie i moich kolegów, nie tylko bandurystów, ale po prostu Ukrainskich muzyków, którzy robią to, co robią, jestem bardzo szczęśliwa i mam nadzieję, że w przyszłości ta fala będzie już tylko rosła.
Anna Kovalova: Jakie inne zmiany Pani zauważyła od czasu inwazji na pełną skalę?
Maryna Krut: Coraz bardziej wzrosło zapotrzebowanie na poznanie siebie jako Ukraińca, o co właściwie walczymy, jaka jest nasza tarcza kulturowa, jaka jest w ogóle nasza identyfikacja kulturowa jako Ukraińców. Na przykład, jeśli jesteśmy Ukraińcami, to dlaczego jesteśmy Ukraińcami. Ludzie zaczęli zadawać pytania, dużo szukać, dowiadywać się, a poza tym straciliśmy dużo kultury rosyjskiej, więc popyt wzrósł wielokrotnie. To jest po prostu natychmiastowe i każdy naprawdę to czuje. Bardzo się cieszę, że w obliczu tak masowej ukrainizacji pojawiło się tak wielu różnych młodych ukraińskich artystów, że obecnie nawet nie jestem w stanie ich wymienić. Każdego dnia pojawia się coś nowego i bardzo mnie to cieszy.
Anna Kovalova: Co Panią inspiruje? Może smutek czy bardziej radość?
Maryna Krut: Nie mam czegoś takiego, że inspiruję się ludźmi, czy emocjami. Góry mnie inspirują. Jestem bardzo dużą fanką Karpackich Gór. Od trzech lat jeżdżę w góry i to jest chyba moje największe źródło inspiracji – ukraińskie Karpaty. Bardzo często, kiedy śpiewam moje piosenki, wyobrażam sobie, że tam jestem, wyobrażam sobie ten majestat gór i bardzo często pomaga mi to w tworzeniu piosenek na scenie.
Anna Kovalova: Piosenka „Wolność” też?
Maryna Krut: Nie, „Wolność” powstała w zupełnie innych okolicznościach, na początku inwazji na pełną skalę i powstała po przemówieniu księdza podczas wygłaszania kazania i tak mnie to zainspirowało, że wróciłam do domu i szybko napisała „Wolność”. Wydaje mi się, że był to kwiecień lub marzec.
Anna Kovalova: To był dopiero początek inwazji na pełną skalę. Czy trudno było wtedy coś tworzyć?
Maryna Krut: Myślę, że na początku dla każdego było to trudne. Każdy potrzebował jakiegoś pozwolenia, takiego moralnego prawa do tworzenia muzyki, było to bardzo widoczne u moich kolegów. Na przykład, kiedy zrobiłam „Powiedz mi Boże”, było to z Orkiestrą Symfoniczną Chmielnickiego. Poczułam, że w tamtym czasie oni potrzebowali moralnego pozwolenia na tworzenie muzyki. A poza tym był to początek wojny, nikt nie wiedział co będzie dalej, jaką muzykę będziemy tworzyć I czy w ogóle będziemy. Nie wiedzieliśmy, że tak bardzo potrafimy się dostosować do tamtych realiów i podczas alarmów i syren koncertować w schronach przeciw bombowych. Myślę, że teraz wszystko się zmieniło, bardzo się z tego cieszę.
Anna Kovalova: Jakie są Pani plany na przyszłość? Jeśli Pani coś w ogóle planuje.
Maryna Krut: Planuję pojechać do strefy działań wojennych na Boże Narodzenie, pograć, pośpiewać kolędy z naszymi chłopcami i dziewczętami walczącymi na froncie.
Na dziś to wszystko, A ja się z Państwem żegnam. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. Krzysztof Radzki
______________
А зараз ви можете прослухати українською мовою.
Вітаю біля мікрофону Анна Ковалова.
Сьогодні запрошую вас послухати розмову з Мариною Круть. Це Українська співачка, композиторка і бандуристка. Mарина Круть створює сучасну музику, граючи при цьому на бандурі. Це український народний струнно-щипковий музичний інструмент, у якому музикант чіпляє струну пальцем або медиатором.
Про те, чому обрала саме такий інструмент, розповість сама Марина Круть
Maryna Krutь: Я думаю, що цей інструмент обрав сам себе, тобто він обрав мене, навіть не я його обрала, він обрав обрав мене. Мені так завжди здавалося, насправді. Якщо простіше то маленькою дівчинкою я сама проявила ініціативу піти в музичну школу, привела маму за руку і сказала, що я хочу грати на такому інструменті, на такому і все. Батьки сильно не опиралися і так розпочалось моє навчання. Я була ініціаторкою свого навчання в музичній школі.
Anna Kovalova: Ви зараз така маленька, тендітна, як виглядали тоді з бандурою навіть не можу собі уявити.
Maryna Krutь: Я було зростом трошки вища ніж вона, насправді, але дітки не носять такого важкого інструменту. Так би мовити вона стала продовженням моїх рук. Тому я навіть не відчуваю ні ваги, нічого.
Anna Kovalova: Я так розумію, що бандура це Ваш талісман, який завжди з вами.
Maryna Krutь: Це інструмент старий, йому десь близько 50-ти років. Насправді так склалось, що цей інструмент мені подарувала мама, вона мені купила цей інструмент і це наразі мій єдиний інструмент. Він зі мною вже практично 20 років. Це бандура Чернігівського типу. Загалом бандури є різних типів, окрім Чернігівської, є Харківська, Київська, Львівська бандура. В мене Чернігівська оскільки вона була вироблена на Чернігівській Фабриці Музичних Інструментів. З розпадом Радянського Союзу цю фабрику також закрили і відповідно інструментів більше не виробляли, тому вона є дещо унікальна й дуже сильно цінна для мене.
Anna Kovalova: Напевно, коли Ви були маленькою ви не усвідомлювали, що це типово український інструмент, а зараз в ці тяжкі часи для України ви робите таку сучасну і гарну музику, яка лікує серця Українців.
Maryna Krutь: Загалом коли я починала, ви праві, я не розуміла на якій інструмент я до кінця йду. Я не знала на той момент ні історії, нічого, мені просто подобалось, як він звучить і все. Мабуть і добре. Бо це була така супер любов, а вже потім я почала вивчати історію і різні такі речі про неї, що дали мені точне усвідомлення, що цей інструмент є одними із символів України. Грати на ньому це не тільки розкіш, а ще й дуже велика відповідальність, так, як і бути за кордоном в такі не прості часи і мовити від свого імені за Україну щось. Тому це дуже така відповідальна і важка робота, за яку можливо, Батьківщина, ніколи не скаже тобі дякую, але ти робиш її, бо ти відчуваеш, що так треба робити.
Anna Kovalova: Як Вашу творчість сприймають за кордоном?
Maryna Krutь: Різні сприйняття цього інструменту в Україні і різні за кордоном. Оскільки в Україні дуже довго в нас було таке пострадянське скривлене ставлення до будь-яких українських речей. За кордоном публіка вона, як чистий аркуш паперу, вона не знає, що я буду робити наступні 5-10 хвилин тому відповідно з ними простіше але відповідальніше. Для них це перший досвід, коли вони чують цей інструмент, мені важливо цей перший досвід зробити добре.
В Україні я інколи стикаюся, принаймні, раніше так було часто, коли ти стикаєшся спочатку з такою величезною ширмою стереотипів про цей інструмент, а потім вже твоя задача достукатись до слухача, тому з Українцями по-іншому трохи працює. Тим не менш люди активно під час повномасштабного вторгнення і навіть до, вони активно цікавились українською музикою і ось публіка яка приходить, то я найчастіше чую після своїх концертів: «Що я ніколи не думав чи не думала, що це може звучати саме так». Я дуже тішусь від цих слів.
Anna Kovalova: Але це те правда. Я теж не думала, що це так гарно звучить. Взагалі моє знайомство з вами почалось з пісні «Скажи мені Боже» і я памʼятаю, як ця пісня мене захопила, я ще тоді ввімкнула її так голосно, що мабуть почули всі мої сусіди.
Maryna Krutь: Я дуже тішусь від цих слів, що ви її ввімкнули на весь будинок, я надіюсь, що вашим сусідам це також сподобалось, а не тільки вам ( сміється), я дуже на це сподіваюся. Через ту пісню багато хто дізнався про мене, правду кажучи, я відчуваю, що багато хто дізнався про мене після повномасштабного вторгнення Росії на Україну, наче прийшла якась нова публіка, тобто я робила те все, що я робила до цього, але коли в людей зʼявився активний запит на пошук своєї ідентифікації, то вони почали знаходити мене і моїх колег, не тільки бандуристів, а просто українських музикантів, які роблять те, що вони роблять, я дуже сильно тішуся і надіюся, що надалі ця хвиля буде тільки підійматись і підійматись.
Anna Kovalova: Які ще зміни Ви побачили після повномасштабного вторгнення?
Maryna Krutь: Набагато більше зріс попит на пізнавання себе, як Українця, на пізнавання того за що ми власне воюємо, який наш культурний щит, яка наша культурна ідентифікація загалом, як Українців. Типу якщо ми Українці то чому ми Українці, яка наша начинка. Люди почали ставити запитання, відповідно багато чого шукати, дізнаватися, плюс в нас максимально відпав російський контент увесь, тому попит виріс в рази, просто моментально і всі це відчувають насправді. Я дуже тішусь, що на хвилі такої масової Українізації зʼявилося дуже сильно багато різних українських молодих виконавців, які зараз просто не можна навіть перелічити. Кожного дня щось нове зʼявляється і я дуже сильно цьому рада.
Anna Kovalova: Чим надихаєтесь? Більше сум чи якісь позитивні ємоції?
Maryna Krutь: В мене немає такого, щоб мене надихали якісь люди чи надихали якісь ємоціі. Мене надихають гори. Я дуже велика фанатка Карпат. Останні три роки я ходжу в гори і мабуть це моє найбільше джерело натхнення – Українські Карпати. Дуже часто, коли я співаю свої пісні я уявляю, що я там, уявляю цю велич гір і дуже часто вони мені допомагають робити пісні на сцені.
Anna Kovalova: Пісня «Воля» теж?
Maryna Krutь: Ні, «Воля» була написана зовсім при інших обставинах на початку повномасштабного вторгнення і вона була написана після промови одного священника, коли він говорив проповідь і мене це настільки надихнуло, що я поїхала додому і швидко написала «Воля». Здається це був квітень чи березень.
Anna Kovalova: Це був як раз таки початок повномасштабного вторгнення. Певно важко було тоді щось створювати.
Maryna Krutь: Мені здається, що на початку всім було важко. Всім був потрібен якийсь такий дозвіл, таке моральне право на те, щоб творити музику, це було дуже сильно видно по моїм колегам. Коли наприклад я робила «Скажи мені Боже» це було з Хмельницьким Симфонічним Оркестром. Я відчувала, що їм тоді потрібен був моральний дозвіл на те, щоб робити музику.
Початок війни, ніхто не знає, що буде далі, яка музика, ніхто навіть уявлення не мав, що буде щось повʼязане з музикою. Ми не знали, що ми зможемо так сильно адаптуватись до тих реалій і робити концерти в бомбосховищах під час тривог і сирен. Я думаю, що зараз все змінилось, я дуже цьому тішуся.
Anna Kovalova: Які у Вас зараз плани на майбутніє? Якщо плануєте щось.
Maryna Krutь: Планую на Різдво поїхати у зону бойових дій, пограти, поколюдувати нашим хлопцям і дівчата.
На сьогодні це все, дякую за увагу. Біля мікрофону була Анна Ковальова.